Він замовк, опустивши голову набік, верхню губу знову стиснувши в дивну собачу усмішку. Хефзіба приглушено скрикнула, нахилившись до чоловіка з відчайдушною ніжністю. Мельхіор сидів заціпенілий і приголомшений, не сміючи підвести очей. Він здогадався, що там, навпроти нього знаходиться струнка й тонка Блансінтьє, однаково здивована й розгублена наказом вмираючого.
Він почув голос Кіліаана, що бореться останніми зусиллями:
- Пообіцяй мені...
На мить безодня тиші заповнила кімнату вмираючого. У Мельхіора склалося враження, що він чує думки й здогади людей, що зібралися в залі, ніби все місто слухає. Раптом він здригнувся.
Голос Хефзіби, грубий голос, якого він ніколи не чув з її вуст, прозвучав поривчасто й владно:
- Мельхіор! Блансінтьє! Чи ви його не чуєте? Пообіцяйте йому, негайно!
Мельхіор подолав заціпеніння й, заїкаючись, він бовкнув:
- Я обіцяю!
Він не почув, чи Блансінтьє щось сказала. Художник подивився на Кіліаана. Посмикування й поштовхи рук припинилися - Гефзіба довго дивилася на підвернуте догори обличчя свого чоловіка, яке все ще лежало на її плечі; потім її голова впала на голову зодчого, який замовк навіки. Блансінтьє відійшла, крок за кроком відступала, на порозі повернулася й вибігла з кімнати. Мельхіор підвівся. Йому хотілося сказати Хефзібі хоч слово розради. Він обійшов ліжко й обережно поклав руку їй на плече. Швидко і рішуче вона його руку струсила.
Повертаючись додому, він зустрів отця Кальса біля Ринку. Священик і Мельхіор стояли разом і дивилися один на одного. Незважаючи на страждання, до Мельхіор прийшло порівняння зі зустріччю двох ворогуючих собак.
Кальскен повільно кивав головою.
- Отже, твій друг Кіліаан прямує до свого Судді, - сказав він через мить, його голос був приглушеним, але чітким.
Мельхіор відчув, як сверблять руки від кінчиків пальців до долонь.
- Це звучить майже як приховане звинувачення, ваша велебність.
Священик не зводив з Мельхіора очей:
- Бог нічого не забуває, Мельхіоре Хінтаме! Я добре пам"ятаю, як нещодавно Кіліаан Бор виступав проти священних корпорацій.
Мельхіор починав закипати.
- Кіліаан Бор був благочестивою людиною, - вибухнув він. - Його християнське благочестя ні в чому не можна звинуватити. Він помер як добрий, віруючий християнин!
Отець Кальс повільно й двозначно кивнув маленькою чорною голівкою в фіолетовій шапочці:
- Чому так нерозважно, брате художнику? Чому такі сильні вирази? Я не сумніваюся в християнській смерті Кіліаана... Але Бог - Бог нічого не забуває!
ebooksa