Диявольскі почвари

Мельхіор витріщився на ченця.

- Я вперше чую це ім’я, велебний отче.

- Це давня історія, - прогарчав Інквізитор. - Вона, мабуть, була великою дамою, до того ж багатою. Після її смерті її срібний стільчик був піднесений герцогині Брабантській в якості подарунку. - Мельхіор усе ще дивився на нього. - Так, майстре, жінка страждала від єретичної одержимості, і Руусброк[38] - ви, мабуть, чули про нього - мусив усіма силами боротися з її блуканням.

Мельхіор з трудом проковтнув слину.

- Якого роду може бути ця єретична одержимість?

Домініканець знизав плечима.

- Кажуть, вона проповідувала певне віровчення - лунатичну й завзяту на чоловіків жадобу розкошів, яку посміли назвати серафічною любов’ю до Бога!

Чернець знову голосно засміявся, і Мельхіор відчув холодні здригання жаху.

Великим зусиллям він оволодів собою, навіть усміхнувся:

- Ні, преподобний отче, я не знайшов жодних слідів Блумардіни в Антверпені. Щодо цього пізнання світу, як ви його називаєте, я радше називаю це накопиченою пам’яттю. - Не дозволяючи монахові перебити, він швидко продовжив: - З людьми моєї професії, це особлива справа. Здавалося б, у нас голови, як скарбниця: якесь враження, якийсь образ, те, що ми дізнаємося зі слуху або прочитаного, міцно в нас закладається, продовжує проростати в нас, як озиме зерно, пробуджує нові ідеї... А потім спалахує в нашій картині, хоча ми не знаємо, звідки це взялося, і завжди з"являється, коли нам це потрібно.

Домініканець уважно дивився на нього:

- Божий подих, що називається натхненням... У вас, я чую, дуже своєрідне і тверезе пояснення цієї "накопиченої пам’яті".

- Подих Божий у нас від народження, - відповів на це Мельхіор. – Але тільки досвід вчить нас знань – досвід пробуджує в нас образ.

Патер усе ще пильно дивився на нього:

- Ви вважаєте, що Божого подиху немає?

- Бог дав нам талант, як я щойно сказав, - повільно відповів Мельхіор, - ми самі мусимо отримати з нього користь, так вчить нас Євангеліє.

Гість щиро засміявся:

- Тепер я бачу, майстре, що ви затятий читач Божого слова і, при тому, натураліст». Ви переживаєте рай і пекло, якщо я можу це так назвати, прямо зараз на землі.

- Не знаю, - пробурмотів Мельхіор, - чи це натуралізм, але я певен, що відчуття раю й пекла можна відчути й тут, на землі.

- Чому ти так прямо даєте прямий вираз на своїх картинах, - розсудив монах. - Тим дивовижніше, майстре, думати, що ви насправді єдиний художник тут у місті, який заслуговує цього імені.