Я легенько стискаю його в обіймах.
— Чудово!
Схоже, Теду не дуже подобається напрямок нашої розмови. Він бере сина за руку й виманює з моїх колін.
— Послухай, хлопче, це співбесіда. Дуже серйозна доросла розмова. Мама й тато мають поставити Меллорі кілька важливих запитань. Тож тобі треба зараз піти нагору, гаразд? Біжи пограйся з леґо, або…
Керолайн перериває його:
— Любий, ми вже все обговорили. Я хочу повести Меллорі надвір і показати їй гостьовий котедж.
— У мене є свої запитання. Дай мені п’ять хвилин.
Тед легенько підштовхує сина у вказаному напрямку. Потім розстібає піджак і сідає навпроти мене. Я бачу, що він не такий уже й стрункий, як мені спершу здалося — видніється невеличке черевце, — але зайва вага йому личить. Він має вигляд добре вгодованого й доглянутого чоловіка.
— Ви принесли додатковий примірник свого резюме?
Я заперечно хитаю головою.
— Вибачте.
— Без проблем. Воно в мене десь є.
Він розстібає портфель і дістає манільську файлову теку, напхану документами. Коли передивляється файл, я бачу, що там повно листів і резюме від інших претендентів. Їх штук із п’ятдесят.
— Ось воно, Меллорі Квінн. — І коли він витягає з тієї купи моє резюме, я помічаю, що там повно рукописних приміток.
— Центральна середня школа, але без коледжу, так?
— Поки що без.
— Ви вступаєте цієї осені?
— Ні.
— Навесні?
— Ні, але, сподіваюсь, найближчим часом.