А потім він кілька хвилин розповідав про те, як вивчав сільське господарство в Угорщині, у Капошварському університеті. І мені здавалося, що він дуже старався надолужити щось відсутнє, намагаючись заповнити обтяжливі паузи.
Треба було спробувати інший підхід.
— Я привезла подарунки.
Я принесла сумку, і присягаюсь: ще ніколи не бачила, щоб дитина так боялась отримувати подарунки. Ти буквально позадкувала від тієї сумки, ніби думала, що там повно змій.
— Флоро, все добре, — сказав твій батько. — Відкрий сумку, будь ласка.
Ти зняла обгортковий папір з першого пакунка — коробки кольорових акварельних олівців. Я пояснила, що ними можна малювати як звичайними олівцями, але якщо додати краплю води, то фарбу можна розмазувати, і ефект буде такий, наче малюєш аквареллю.
— Жінка в художньому магазині сказала, що ними малювати — одне задоволення. Це якщо тобі знову захочеться малювати.
— А які гарні кольори, — сказав твій батько. — Дуже гарний і корисний подарунок!
Ти усміхнулась і сказала «дякую», а потім зірвала обгортковий папір з наступного подарунка — шести восково-жовтих фруктів у коробці, застеленій цигарковим папером.
Ти просто дивилася на мене, чекаючи пояснень.
— Ти не пам’ятаєш, Флоро? Це карамболі, або зоряні яблука. З продуктового магазину. Пам’ятаєш той день, коли ми купили карамболь? — Я повернулась до твого батька. — Іноді, під час ранкових занять, ми ходили в супермаркет, і я дозволяла Флорі купувати те, що вона захоче. Якийсь продукт, але щось таке, чого ми раніше не їли і що коштувало не більше п’яти доларів. І якось ти вибрала зоряне яблуко. Ми вирішили, що воно неймовірне — і нічого смачнішого справді ніколи не куштували!
І тільки тоді ти нарешті почала кивати, наче ця історія здалась тобі знайомою, хоча я не була впевнена в тому, що ти її справді згадала. І тут я зніяковіла. Поривалася забрати геть ту сумку — справді не хотіла, щоб ти розгортала останній подарунок, — та було вже пізно. Ти зірвала папір і витягла маленьку книжечку з назвою «Рецепти Меллорі», яку я надрукувала в копіювальному магазині. Там були записані всі інгредієнти й інструкції для всіх десертів, які ми готували разом — кексів і брауні з вершковим сиром, чарівних батончиків з печива і домашнього шоколадного пудингу.
— Це на той випадок, якщо ти колись знову захочеш їх зробити. Якщо колись закортить скуштувати якийсь із наших старих смаколиків.
І ти дуже ввічливо сказала «дякую», але я була впевнена, що цю книжку покладуть на полицю і більше ніколи не візьмуть у руки.
І раптом мені стало до болю зрозуміло, чому лікарі не хотіли, щоб я приїжджала до тебе в гості: це
Вхідні двері розчинились, твої двоюрідні сестри маршем зайшли в будинок, тріумфально співаючи: «Дінь-Дон! Відьма мертва!», і прогупали сходами на другий поверх. Ти благально подивилась на батька, і його обличчя почервоніло. Він паленів од сорому.
— Це дуже неввічливо, — прошепотів він. — Меллорі й Адріан приїхали здалеку, щоб зустрітися з нами. Вони привезли тобі дуже щедрі подарунки.
Але я вирішила виручити тебе.
— Усе гаразд, — сказала я. — Я не проти. Чудово, що в тебе так багато друзів, Флоро. Я просто щаслива від цього. Біжи нагору й грайся з ними. Удачі тобі в першому класі, гаразд?
Ти усміхнулась і сказала: