— Вам треба лікуватися… — зауважив Альберт.
— Е, де там, — махнув Яруга рукою. — Я здихаю так уже п"ять років.
Альберт чув про нього чимало доброго. Під час окупації Яруга командував партизанським загоном Армії Людової,[17] врятував кілька десятків чоловік з палаючого гетто в Р. Виказаний кимось із НСЗ[18] і схоплений гестапо, він, люто катований, не назвав нікого. Ярузі перебили там пальці, згадав Альберт і знічено глянув на його руки.
На пальцях Яруги він помітив довгі сині шрами і нарости.
— Пошта не відповідає,— доповіла секретарка.
— Що значить «не відповідає»?
— На лінії цілковита тиша. Напевно, аварія…
Запанувало тривале мовчання. Яруга вийшов з кабінету, щоб з"ясувати причину аварії. Альберт сонним поглядом розглядав Крихняка.
— Учора ввечері ви були іншим, поручнику, — почав Альберт. Мовчання мучило його.
—Іншим? Я був у цивільному. А у вас завжди такий таємничий вигляд?
Альберт усміхнувся, але нічого не відповів.
— Майоре, — чемно промовив Крихняк. — Я запрошую вас до себе сьогодні ввечері. Моя дружина дуже вами цікавиться… Я покажу вам свій сад.
— Невже?..
— Вас це дивує? Вольові й жорстокі люди завжди відчувають потяг до всього слабого, ніжного. Я кохаюся в квітах. З одного боку, я з пістолетом у руках брутально втручаюся в чуже життя, з другого — прагну виходити щось надзвичайно тендітне. Ви звернули увагу на свіжоскопані клумби біля нашого управління? Це моя заслуга. Ми посадимо настурції, левконії, садові ротики. Навіщо нашому будинку відлякувати всіх своїм виглядом?
Яруга повернувся в супроводі двох чоловіків. Один із них був у формі капітана міліції.
— Я їх шукаю, а вони самі знайшлися. Секретар повітового комітету партії,— Яруга відрекомендував Альбертові чоловіка в цивільному. — А оцей товариш — начальник нашої міліції Клюцінський, кличка Сова. Ви чули про нього? Наш ватажок і гроза бандитів, моя гордість і турбота. Партизан.
Вперше Альберт відчув у голосі Яруги нотки сердечності.
Сова неуважно потер рукою свого великого м"ясистого носа. Він був високий, широкоплечий, з грубими рисами обличчя.
— Розповідайте, як це сталося? Я слухаю вас, товаришу, — звернувся Яруга до секретаря комітету партії.
Вони сіли. Яруга — за своїм письмовим столом, ті двоє — перед ним, як скромні прохачі. Секретар, молодий чоловік років на тридцять, аж кипів від злості.
ebooksa