Та знадвору вже відгукнувся кулемет. Здасться, з даху будинку, що стояв навпроти. Він бив просто по вікнах другого поверху. Кулі поливали кімнати свинцевими струменями, дірявили стіни, бризкаючи штукатуркою. Із присадка долинали вибухи гранат, і час від часу — довгі кулеметні черги.
Найшаленіший вогонь спрямований був на головний вхід. У довгому коридорі кілька співробітників управління, забарикадувавшись двома перевернутими столами й величезною шафою, стріляли через вхідні двері, висаджені гранатами. Атакуючі намагалися прорватися всередину, але їх стримували захисники барикади.
Нарешті з арсеналу принесли два ручних кулемети. Один поставили в коридорі прямо коло вхідних дверей, з другим Крихняк і Альберт побігли на другий поверх.
— На терасу! Висуньте кулемет на терасу! — наказав Яруга.
З автоматом у руках він перебігав із кімнати до кімнати. Найнебезпечніше було там, де вікна виходили на вулицю, бо бандити поливали їх кулеметним вогнем. Яруга підповзав на колінах аж до самого вікна, на мить висовував голову, випускав коротку чергу і повз далі.
Тераса прилягала до його кабінету. Альберт обережно прочинив балконні двері. Тої ж миті полоснула кулеметна черга. Тріски з роздроблених одвірків боляче стьобнули по обличчю.
— Помітили нас, бісові душі! — вилаявся Крихняк. Він лежав поруч з Альбертом під вікном. Через хвилину до них підповз Сова.
— На терасу! Давай! Боїтеся? — задихав він над вухом Альберта.
—Їхній кулемет встановлений прямо навпроти тераси, — пояснив Крихняк.
Сова вихопив у Крихняка ручний кулемет і, виставивши його перед собою, поволі виповз із кімнати. Надворі вже зовсім стемніло. Лунали тільки поодинокі постріли та часом затяжні кулеметні черги.
— Перегруповуються, — прошепотів Крихняк Альбертові.— Жах. Переб"ють нас, як качок. Сова збожеволів.
Сова тим часом почав строчити з кулемета. Причаївшись за мармуровою балюстрадою, він сипав градом вогню по стінах будинків і вздовж вулиці. Озвався кулемет із даху протилежного будинку. Кулі полоснули по стінах, балюстраді, терасі. Дах, звідкіля стріляли, був ненабагато вищий від рівня тераси. Балюстрада захищала Сову. Кулі падали біля його простягнутих ніг. Він скорчився, зігнувши коліна, і стріляв майже безперестану.
Тераса була на очах у бандитів. Кулеметник не міг викурити Сову з-за кам"яного укриття, але відрізав йому дорогу в кімнату. Кулі одна за одною врізалися в поріг, видовбуючи в цементній підлозі тераси глибокі лунки.
— Ну давай! На терасу! — наказав Альберт Крихнякові.
— Та ви що, майоре? Там певна смерть!
— Давай! — сикнув Альберт. Він вирвав із Крихнякових рук пістолет і приклав дуло до його скроні.
— Давай, боягузе!
— Спробуйте самі, майоре. Там смерть!
Альберт навалився на Крихняка. Вперся ліктями йому в спину і, не відводячи від нього дула пістолета, схилився до самісінького його вуха.
— Цей поручник Міколай… Він же був у тебе учора ввечері… Ти розмовляв із ним. Він попередив тебе, що сьогодні нападуть. Що ти зробив з Міколаєм, іудо? Чуєш мене?
ebooksa