— Підійду до тебе у вільний час, і ти мені продемонструєш. Годиться? — відповів я.
— Годиться! — самовпевнено всміхнувся Тарапата.
Сьогодні мені все вдавалося, та чомусь на душі було тривожно.
17
Мені снився неймовірно гарний захід сонця в горах. І небесний Воїн на коні, що мчав серед гір та переплигував через ущелини. Вершник робився дедалі більшим, і його кінь уже майже не торкався землі, а летів серед хмар, розмальованих у бузкові та багряні барви заходу. У Воїна в руках сяйнув срібний лук, він спритно витягнув із сагайдака за спиною золоту стрілу, напнув тятиву і вистрілив. Від його пострілу затрусилася земля, а Воїн з усмішкою на вустах, що трохи нагадувала посмішку Тарапати, продовжував витягувати з-за спини стріли та цілитися поперед себе в невідому для мене ціль.
Я прокинувся від удару грому. Майже одразу сяйнула за вікнами блискавка. Здавалося, що гігантський небесний Воїн цілився просто в наш загублений серед гір орден. Блискавки блідим мертвенним світлом раз по раз осявали ряди ліжок нашої спальні. На секунду ці рівненькі рядочки мені здалися схожими на гігантську мікросхему в ще більшому комп’ютері. Вітер за вікнами скаженів. На ліжках поряд теж заворушилися хлопці. Потім іще раз загуркотіло, і в спальні вимкнулося чергове освітлення і погасли вогники датчиків. За вікнами теж настала повна темрява, що тільки інколи розтиналася спалахами блискавки. В коридорі почулися швидкі кроки чергових педагогів, і за хвилину на стінці біля входу вже знову блимали зелені та червоні вогники. «Мабуть, увімкнули резервне живлення», — ворухнулася лінива думка, і я знову провалився в сон.
Заняття відбуваються за будь-якої погоди. Це дуже любили повторювати всі без винятку вчителі. Хоч сніг, хоч дощ, хоч ураган чи землетрус…
Землетрусу, звісно, не було, але сірий ранок зустрів нас поривами шквального вітру, а стадіон перетворився в грязьке місиво. Ми синхронно чавкали ногами, намотуючи кола стадіоном. Очі у всіх були заспані, чуби скуйовджені, а обличчя пом’яті.
Тільки у Модеста була незворушна пика та гладенько зачесане волосся. На кіборгів, либонь, непогода не діє. Пробігаючи шосте коло, я помітив, що на стадіон прибули ще учні з другого підрозділу.
Поки ми бігали, вони стояли і мерзли під швальним вітром. Серед гостей я помітив і Шулю.
Нарешті нас зупинили і вишикували напроти прибулих. Я ледь усміхнувся кутиками рота до Шулі, і він підморгнув мені у відповідь.
Модест, за своєю звичкою заклавши руки за спину, пройшовся повз наш стрій. Спочатку він ковзнув поглядом по мені, пішов далі, повернув до гостей і, оглянувши їх, зупинився напроти Шулі. Деякий час він мовчки вивчав його обличчя. В мене неприємно засмоктало під ложечкою. Потім Модест вказав на Шулю і скомандував:
— Вийти зі строю!
Шуля вийшов, Модест узяв його за плече, підвів до нас і поставив посередині. Потім оголосив:
— На цьому занятті я перевірю ваш рівень бойової підготовки. Ви по черзі будете демонструвати на цьому об’єкті свої навички.
Шуля зблід. Я відчув у грудях лунку порожнечу.
— Першим продемонструє свої здібності номер один-сто-тридцять, — провадив Титанік Мислі і хижо посміхнувся.
Я не поворухнувся. Порожнеча в мені розросталася.
— Номер один-сто-тридцять, вийти зі строю! — прокаркав Модест.
Я зробив крок уперед. І перемагаючи нудоту, яка підступила до горла, подивився просто в сталеві очі Модеста. Язик зробився важким та неповоротким, і я насилу вимовив:
ebooksa