— Спасібочки, — зловив її на льоту Шуля, відколупав одну та закинув у рот і, не запиваючи, ковтнув.
— Щасти вам, обранці долі…— на прощання махнув рукою програмер.
19
Ми пробігли повз третій корпус, через прохідну першого кола охорони і вже минули автоматичний пост, який, як і обіцяв Тарапата, не охоронявся. До свободи було дістати рукою. Але тут, на самому виході, ми наразилися на неабияку охорону. Це був справжній живий щит. А попереду всіх, склавши руки на грудях, стояв Зарнік. Ми, ошелешені, зупинилися. Я махнув рукою Шулі собі за спину і прошепотів:
— Тікай назад…
Та вже було запізно, секунда — і ззаду теж підійшли. Його швидко скрутили два справні охоронці. А Зарнік, досі тримаючи складеними руки, ліниво наближався до мене. Зупинившись зовсім близько, саркастично запитав:
— Куди це ти зібрався, Арсенію?
Від його погляду мене пробрало, як від льодяного душу. Я спробував зробити крок назад. Та Зарнік схопив мене своєю металевою долонею за шию, з люттю відкинув на стінку і прошипів:
— Ти що, не знаєш, що я слідкую за тобою?
Я мовчки тільки закліпав очима. Зарнік, роздивляючись мене, скривився і презирливо процідив:
— Від тебе самі нещастя… Такий же впертий, як і твоя мати…
На секунду від здивування у мене перехопило подих.
— Що… Що ви знаєте про мою матір? — вирячився я на нього.
І тут мене прошила раптова здогадка. Я відштовхнув руку Зарніка.
— Що ви з нею зробили? Це ви її вбили?! — злість знову спалахнула в мені вогняними струменями.
Його лице перекосилося, наче від болю, і він прошипів:
— Ні, це ти її вбив!
— Я?!… — я від несподіванки аж гикнув
— Так! Ти її вбив. Ти вбив свою матір! — він притулив мене до стінки і з ненавистю втупився в мене крижаними очима. Від його погляду хотілося провалитися крізь землю. Він був нестерпний та обпікав, наче синій вогонь.
— Це неправда! Це брехня! — раптові сльози різкого відчаю виступили в мене на очах.
ebooksa