— Які там жарти, — відповів програмер і показав мені середній палець, — гадаєш, ти один? От такий «фак» тут у всіх!
— Що, в тебе теж?
— Ага! — випустив крізь зуби струмінь диму Тарапата.
— Та ну… — єхидно всміхнувся я. — Виходить ти сам собі охоронець? Дурня якась… Ти що, не можеш… звідціля драпонути?
— Ну… Якщо б захотів, зміг би… Та тобі про це і мріяти не раджу…
— Певно, про тебе брешуть… — розчаровано протягнув я.
— Що брешуть? — зацікавився Тарапата.
— Ну, що ти комп’ютерний геній і можеш тут практично все… А ти навіть сам… у системі…
— Та я цю систему створив… — самовпевнено відповів програмер, — і якщо захотів би…
— Якщо, якщо… — передражнив я.
— Що б ти знав, без мене Зарнік як без рук… — пихнув цигаркою Тарапата.
— Без руки… — скаламбурив я.
Тарапата заржав.
— То як ти зміг би втекти, якщо б захотів? Ніяк? — я теж засміявся. — Боїшся Зарніка?
Тарапата на це трохи почервонів і нервово затягнувся.
— Я можу відключити всі чипи… Всі, які тільки захочу. Зрозумів? І нікого я не боюся!
— Та чого ти, — поблажливо провадив я, — не нервуй… Боятися Зарніка — то не таке вже й диво… Його ж тут усі бояться… Еге ж?
— Це хто боїться? Я? — програмер сплюнув убік.
— А що, ні? Доведи…
— Гаразд… Коли?
ebooksa