— Я цього не робитиму!
— Не робитимеш? Гаразд… — скривив у саркастичній посмішці рот Модест, відчувши мою розгубленість.
Він перевів погляд на Чаплю, що стояв неподалік:
— Тоді ти!
Чапля з готовністю вийшов. Шуля був фізично дужчим, кремезнішим за довгоносика, і якби то був звичайний бій, він би без проблем із ним упорався. Та це був незвичайний бій, і я чудово усвідомлював, що в Шулі зараз немає жодного шансу захиститися від удару. Сірий єхидно глянув на мене і за мить атакував Шулю. Той похитнувся, але встояв на ногах, тільки втер рукою кров, що почала юшитися з носу. Модест із хижим блиском в очах хіба що не облизнувся від задоволення.
Вдруге атакувати Сірий не встиг, бо я зробив йому підсічку, і він звалився у багнюку під дружний регіт «елітного» підрозділу. Я став перед Шулею, затуливши його спиною.
Титанік Мислі на це вишкірився і процідив:
— Стань у стрій і не заважай!
Удар Модеста пройшов крізь мене, неначе я був безтілесним, і відкинув Шулю на два метри, після чого той не встояв і впав.
— Раджу виконувати накази, — прошипів мені ще раз Модест, — якщо хочеш бачити його живим…
За цими словами він знову, оминаючи мене, атакував мого друга. Шуля скрутився у грязюці й завив від болю.
Лють гарячою темною хвилею накотила на мене. Серце застукотіло по ребрах із подвійною швидкістю.
Потім несподівано дах зірвало, і він полетів далеко-далеко. Тіло стало легким. Мені стало цілком по барабану, що буде далі. Я перетворився на суцільну ненависть — пекучу, чорну, стихійну. Це не я керував нею, це вона мене вела назустріч Модесту. Струмені енергії неконтрольовано вихоплювалися з моїх рук вогняною лавою. Я хотів тільки одного — знищити цю мерзоту, спалити його неживе механічне нутро. Модест несподівано позадкував. Я йшов на нього — він відступав. Я випалив його захист і пожбурив вогняною кулею йому в пику. Модест похитнувся, потім випростався й атакував у відповідь. Я ухилився. А він не встигав захищатися — моя швидкість перевищувала його. Від третього удару Модест не втримався на ногах і впав. Боковим зором я помітив, як до нас біжать Жердина з черговим педагогом. Я розвернувся і шварконув вогняним струменем у них. Педагог завалився одразу, а Жердина гарячково витягнув прилад, та не встиг натиснути, бо я вибив його у нього з рук. Через секунду я нейтралізував і Жердину. Ряди учнів змішалися. Шулині однокашники почали «контактно» бити пики «елітному» підрозділу.
Руки й ноги в мене ще трусилися, коли я підбіг до Шулі.
— Вставай! Треба тікати… Я знаю як…
— Нога, — прошепотів він, — не рухається.
— Пусте, хапайся мені за плечі
Я потягнув його крізь юрбу. Назад дороги не було — за атаку на вчителів учнів карали на смерть.
18
Тарапата, уздрівши нас на порозі, витягнув мармизу.
ebooksa