— А, — він указав головою на брудного Шулю, — що з ним?
— Надворі грязюка, — коротко пояснив я і всадовив Шулю на стілець.
— А-а… — протягнув Тарапата.
— Слухай, нíколи пояснювати… Мені негайно треба, щоб ти відключив наші чипи.
Мармиза у Тарапати ще більш витягнулася:
— В мене роботи після вчорашньої грози по самі яйця. Нíколи мені гратися…
— А хто грається? — я глянув йому в очі.— Я тільки-но напав на Модеста, і часу в нас… хвилин десять, поки він очухається…
— Ти? На Модеста? — очі у програмера зробилися круглі, як його окуляри, і він із повагою протягнув: — Ну ти даєш…
— Ну що, може, скажеш, що боїшся Зарніка і щоб ми забиралися до біса? — зле кинув я.
— Ну… я б міг… тобі допомогти… — завагався Тарапата.
— Міг би?! Давай швидше вирішуй! Часу немає. Бо я тобі тут усю апаратуру потрощу! — гаркнув я, мене ще добряче колотило від недавньої бійки.
— Добре, добре, не нервуй, — поправив окуляри на носі програмер, — якоюсь мірою ви вчасно… Тут повилітала половина устаткування. Зараз гляну… що можна зробити.
Тарапата заклацав клавішами.
— Значиться так… Я вас відключив. Часу у вас небагато. Поки хватяться. Потім звиняйте… Вам треба встигнути відійти хоча б на кілометр, тоді вже вас не запеленгують.
Він знову щось набрав, і перед нами на моніторі з’явився план ордену. Тарапата тицьнув пальцем:
— Проходьте там. У цьому місці сьогодні повибивало всі камери. Коли пройдете, тікайте якнайшвидше. Десь за кілометр можете сховатися і трохи перепочити. Потім вам слід рухатися весь час на схід, десь там унизу, кажуть, є містечко…
— Дякую! — кинув я Тарапаті, поглядом сфотографував зображення і повернувся до Шулі, що закотив штанину і тер вражену ногу.
— Як нога?
— Та вже нічого, відійшла, — вимучив усмішку Шуля, — житиму…
— Хвилинку! — зашурхотів у шухляді Тарапата, витяг звідти пачку пігулок та кинув Шулі.— Ось, тримай! Знеболювальне, може, згодиться…
ebooksa