— Та ні… Зарнік.
— Зарнік? — роззявив рота я.
— Відчуваю тут якусь таємницю, — поблискуючи скельцями окулярів, загадково протягнув програмер, — ви часом не родичі?
І сам заржав на свій жарт. Я заржав разом із ним. А потім згадав підслухану розмову з Великим Цабе та уривок розмови з Дамою і зауважив:
— Слухай, а тут дійсно є якась заморочка…
Я швиденько переповів Тарапаті все, що знав.
Тарапата посерйознішав:
— Так, так… Гросмейстер тоді справді приїжджав по тебе… Та Зарнік насмілився відмовити йому… Цікаво чому?
— А хто такі рутени?
— Рутени? Здається, це те ж саме, що українці. А от за драбину я щось не доганяю… — він задумливо почухав потилицю, — та за логікою виходить, що ти маєш неабияку цінність. Тебе навіть хочуть переманити… А як не вдасться, то і вбити. Просто трилер якийсь…
— Вбити? Мене? Ти впевнений?
— Тебе. Тебе… — він зняв окуляри, щоб протерти, потім, одягнувши, зітхнув і попередив: — Раджу тобі бути обережним, обранець долі…
Обережним. Та від кого ж мені берегтися? Від Зарніка, чи від загадкового Великого Цабе?
Я згадав гримасу на обличчі Верховного магістра і його слова про мою матір. Ні, цього не можна було розповідати Тарапаті… Я й сам не розумів чому. Може, це було занадто особистим? На мить мені здалося, що розгадка зовсім поряд, треба лишень простягнути руку та зазирнути за тоненьку завісу. Але рука мимоволі відсмикнулася, бо за завісою було щось таке страшне і неприродне, чого я зовсім не волів би знати.
Шуля прийшов до мене вночі, майже під ранок. Я прокинувся, коли біля мене скрипнула половиця. Шуля обережно застиг.
— Привіт! — сказав я.
Він від несподіванки здригнувся, а потім, побачивши, що я сів на ліжку, з полегшенням видихнув:
— Ну, ти мене й налякав, я думав, зроблю тобі сюрприз…
— Вважай, зробив, — усміхнувся я, — як ти сюди пробрався?
Шуля підійшов і примостився поряд.
ebooksa