Via Combusta, або Випалений шлях

А потім без усілякого переходу додала:

— А мене звати Майя!

Я обернув руку, і кулька щезла. У Майї роззявився від здивування рот. Через секунду вона оговталася й собі вирішила мене чимось вразити:

— А ми були з батьком у Криму, на кон… конфе-ренції,— значуще проказала, а потім, уздрівши в моїх руках книгу, підійшла і всілася поряд. — А що ти читаєш?

Не чекаючи відповіді, вона взяла книгу з моїх рук і розгорнула, та за якоюсь своєю, не відомою мені логікою, вела далі:

— А ти теж умієш вірші складати?

Вона кумедно підняла брови і подивилася на мене з надією в очах. Їй хотілося ще чудес.

— Ага! — здуру самовпевнено кивнув я, бо почав утягуватися в її гру, де був усемогутнім чаклуном.

— Правда? — перепитала мала, уважно придивляючись до мене, а потім вимогливо наказала: — Почитай!

— Чого… — здивовано почав було я, та наразився на її довірливі очі й заткнувся. Треба було продовжувати справляти на неї враження. Хоча якби мене хтось запитав, нащо воно мені було потрібно, справляти це враження, я б не зміг відповісти… Мабуть, мені вже подобалося з нею гратися.

— Ну… — нахилила голівку Майя.

— Ну що ж, це я легко… — я підморгнув їй і підвівся. Вона мене надихала. Я став у позу і театральним голосом почав імпровізацію:

Кирпатий кипарис

Не виріс у Карпатах,

А виріс у Криму,

Де сонце і вода.

Мала з розтуленим ротом слухала. Я натхненно продовжував нести ахінею:

А я, як клятий карп,

На дні крапáв конспекти.

Дивився у вікно