Via Combusta, або Випалений шлях

— Бачу, ви вже встигли потоваришувати, — підняла брови Ангеліна.

Дядько Іван тільки невдоволено крякнув, узяв газету і, нервово зашурхотівши сторінками, вткнувся у неї поглядом.

Ми залишилися у цьому будинку ще на деякий час, бо мати Майї, тітка Ірина, що невдовзі приїхала з пологового будинку, потребувала допомоги, а від дядька Івана, за виразом Ангеліни, ніякої користі в господарстві не було. Від мене, скоріше за все, теж. Та я залюбки проводив час із малою, яка теж усім тільки заважала. Ми з нею цілісінькі дні дивилися її улюблені японські мультфільми та гралися в комп’ютерні ігри. З Майкою я немовби знову повертався у щасливий та безтурботний світ дитинства.

Одного разу мала притулилася до мене і запитала:

— А скільки тобі років?

— Чотирнадцять, — не вбачаючи каверзи, відповів я.

— Шість років — то ж не така велика різниця, правда?

— Шість із половиною, — поправив я її.

— Але ж це не дуже велика…

— Ну… не знаю, — посміхнувся я до неї,— мабуть, не дуже…

І тут вона раптово видала:

— Коли я виросту, ти ж на мені оженишся, правда?

Я подивився на її довірливе личко і лукаві очі. Тицьнув їй у живіт пальцем. Вона боялася лоскоту і почала сміятися. А я відповів:

— Звісно! Куди ж я подінуся…

За тиждень, укотре, моє життя кардинально змінилося. І я відчув себе валізою, яку примхлива панянка на ім’я Доля тягає за собою світом і не вбачає за потрібне заздалегідь попереджати про зміни.

Правда, за день до від’їзду сталося дві події. Які б можна було, з деякою натяжкою, вважати за попередження.

Перше «попередження» прийшло до мене сонячного прохолодного дня, просто на подвір’ї біля будинку Верболазів.

Ангеліна, щоб ми не сиділи сиднем біля комп’ютера, випроводила нас із малою надвір. У дворі був великий дитячий майданчик, загороджений від вулиці парканом із панцерної сітки.

— Ти будеш мене гойдати! — повідомила мені Майя і всілася на гойдалку. Я слухняно підштовхнув її. Гойдалка почала розкачуватися, трохи поскрипуючи.

Я сів поряд, запхнув руки в кишені джинсів і задивився вгору. Світило холодне сонце. Небо було порожнім і байдужим.