— Дарма ти про неї так! Мирослава — дуже приємна жінка…
— Аякже, приємна… — саркастично відповіла співрозмовниця, — ти б ліпше про свою дружину думав, яка ось-ось народить…
У відповідь дядько Іван пробурмотів щось нерозбірливе. А Ангеліна вела далі:
— Мені це не цікаво… Запам’ятай, якщо ти хоч словом… хоч півсловом… привернеш зайву увагу… Якщо ти це зробиш, вважай, що я тобі більше не сестра!
Долинули кроки, і гупнули двері.
— Пішла… — тихо прокоментувала Світлана. — Ну що — ставимо шафу на місце?
Я взявся за один бік шафи, вона за другий, та перш ніж повернути шафу на місце, я запитав:
— Слухай, Світлано… Ти мені можеш пояснити, що то за драбина, про яку тут ішлося?
У Світлани зробилися круглими очі, вона дивно вирячилася на мене і, полишивши шафу, показала на мене пальцем:
— Точно! Це — ти!
— Ти про що? — я скривився, бо не любив, щоб у мене ні сіло не впало тицяли пальцями.
— Як же я раніше не помітила… — скрушно хитнула головою Свєтка. — Оце так справи!
— Слухай, Світлано, ти розмовляти нормально вмієш?
Її ексцентричність почала мене нервувати.
— Вона не може розмовляти нормально, бо вона — провидиця, — з розумним виглядом встряла в розмову мала і гучно чхнула. А витерши носа рукою, роз’яснила: — А їм не личить розмовляти, як простим людям…
— Чого? — скептично протягнув я.
— Та тихіше ви, — буркнула Світлана. — Давай спочатку поставимо шафу на місце.
— Ага! Провидиця, яка чужі розмови підслуховує…— і собі забуркотів я, тягнучи шафу.
Коли шафа була на місці, я запитально подивився на Свєтку. Вона сіпнула гострим носиком, потім обтрусила руки і заходилася старанно обтрушувати спідницю, не кваплячись мені щось роз’яснювати. Я не витримав:
— Ну? — з притиском запитав. — То що за драбина? І чого ти там раніше не помітила?
ebooksa