Свєтка нарешті підвела на мене погляд:
— Драбина, про яку йшлося, — драбина на небеса. Вона наснилася Якову. Ти що, не чув?
Я знизав плечима. Неначе я повинен знати, що там кому колись наснилося…
Світлана скривилася:
— Це ж цитата з Біблії! А ти — той, що відмикає двері… І метафорично — драбина. За твоєї допомоги можна туди вилізти.
— Куди? — тупо кліпнув я.
Світлана закотила очі:
— На небеса, я ж тобі вже казала…
5
На щастя, ніхто одразу по мені дряпатися на небеса не збирався. Ба більше, здається, Ангеліна не звернула жодної уваги на це «пророцтво» Світлани. Певно, тому, що клопотів у неї і без мене було доволі.
— Мама зараз у лікарні, у мене народився братик, — поділилася зі мною секретною інформацією Майя. Вона прошепотіла мені цю новину на вухо за сніданком, а дядько Іван, відірвавши очі від газети, косо зиркнув у мій бік.
Це був не перший його неприязний погляд. Ще коли я тільки зайшов до кухні разом зі Свєткою і проторохтів «доброгоранку», він звів на мене холодні блакитні очі й, поставивши чашку з кавою на стіл, відказав:
— Доброго, доброго, — тоном, який не віщував нічого доброго.
— Сідай із цього боку! — підбадьорливо всміхнулася до мене Ангеліна і відсунула стілець поряд.
Я, обійшовши стіл, сів, по дорозі відмітивши, що не помилився, уявляючи зовнішність господаря дому. В нього таки була русява козляча борідка, а на додачу ще й рудуваті вусики, які він по-піжонському закручував нагору.
За секунду до кухні залетіла Майка, з розбігу чмокнула дядька Івана у кислу мармизу, і погляд у нього трохи потеплішав.
— Тьотю Геля, — заторохтіла до Ангеліни мала, вказуючи у мій бік, — можна, я сяду біля нього?
І не чекаючи відповіді, наказала Світлані, що вже примостилася поряд:
— Свєтко, пересядь! — та мило їй всміхнулася: — Будь ласочка!
Та знизала плечима і пересіла.
ebooksa