— А чи могли ви чекати від мене чогось іншого, крім заперечення? І чи можете ви на цій підставі зробити якісь висновки? Що ж до шантажу — то в мене доволі чисте сумління, аби просити вас піти з мого кабінету.
— Стривайте, сеньйоре професоре!
Проте Боннард уже натиснув кнопку край письмового столу.
На порозі з"явилася та сама дівчина в білому халаті.
— Проведіть, будь ласка, цього сеньйора до виходу і… спустіть зі сходів, — докінчив він з уїдливою чемністю.
Певна річ, дівчина не мала наміру виконати наказ свого шефа буквально, проте я полегшено зітхнув тільки тоді, коли сів за кермо. Я палю рідко, але цього разу заходився нервово шукати цигарок. Я був злий на себе і Долорес де Ліма. Відчуття приниження поглиблювала свідомість того, що Бон-нард справді міг узяти мене за шантажиста.
Невже професор так зрозумів мої слова про можливість експериментів? У цьому я не був певний. Проте чи змінювало це хоч трохи ситуацію? Ні, таки, мабуть, доведеться покинути справу про спадщину Браго!
З другого боку, я так розсердився на Боннарда, що був би радий знайти факти й докази, які б свідчили проти нього. Сеньйора де Ліма, звичайно, висмоктала з пальця звинувачення в убивстві, але в такій науково-дослідній установі, як інститут Бурта, випробування нових лікувальних методів, особливо тоді, коли там ще було лікарняно-санаторне відділення, стояло на порядку денному. А такі випробування дуже просто кваліфікувати як експерименти.
Я запалив цигарку і натиснув на стартер.
Тут я усвідомив собі, що, власне, конкретної відповіді на своє запитання так і не дістав. Професор Боннард не заперечив, що методи лікування Браго могли мати характер експериментів, а тільки сказав, щоб я не чекав від нього чогось іншого, крім заперечення. І підкреслив: у нього чисте сумління. Можливо, він просто помилився на слові. А коли за цим криється щось глибше? Якщо так — вони, певно, й справді ставили експерименти на Браго. Зрештою, це могло робитися для його порятунку і за його згодою. Але тоді вже є підстава піддати сумніву правосильність заповіту.
І все-таки я знав: для атаки на Боннарда я ще слабо озброєний. Надіятись тільки на результати ексгумації наївно — я був переконаний, що експертиза не дасть майже нічого конкретного. Отже, передусім мені слід поговорити з" людиною, яка інформувала сеньйору де Ліма, переглянути документацію хвороби Браго, а також ширше, ознайомитися з діяльністю інституту Бурта й методами лікування, що в ньому застосовуються. Найліпше б знайти якогось відомого фахівця, не дуже прихильного до Боннарда, і проконсультуватися в нього… У Боннарда безперечно є вороги.
А Маріо Браго? Чому професор так наполягав, аби я поговорив із хлопцем? Хоч би що за цим крилося, ближче знайомство з сином сеньйори де Ліма, либонь, не зашкодить. Мені здавалося, що з усіх завдань саме це — найпростіше.
Виїхавши на шосе, я довів швидкість до ста двадцяти кілометрів. Я вже зовсім заспокоївся.
IV
Сеньйори Долорес не було вдома. Двері відчинив сам господар — дебелий, кремезний чоловік із сивими скронями й банькатими очима, що підсліпувато дивилися крізь скельця окулярів.
— Ми й не сподівалися, що ви сьогодні прийдете. Дружині сказали, що ви поїхали… Прошу. Дуже прошу. Заходьте. Це добре, що ви прийшли, — він не приховував задоволення, проводжаючи мене до кабінету.
— Я був у Пунто-де-Віста.
— Чудово! — зрадів господар. — Ми не могли вас дочекатися!
— Є щось нове? — запитав я, сідаючи в крісло.
— Мені здається… є, — відповів де Ліма, немовби трохи вагаючись. — Може, вип"ємо? Коньяк чи віскі? Раджу коньяк.
ebooksa