до підвіконня, і зітхне: “А втім, який він добрий? Вечір як вечір - не гірший, але й не кращий за інші”.
Та цього разу Гаррі навіть не звів голови і не відповів на привітання.
- Сидіти увечері біля відчиненого вікна не зовсім і безпечно, Гаррі, - повторив Джо звичну другу фразу, з якою
він завжди звертався до сусіда.
“А що може загрожувати безробітному, містер Лі? - як завжди відповість Гаррі Бен. - Гірше, що закінчуються
заощадження...” Ну і так далі (Джо завчив напам’ять не лише всі слова Гаррі, а й інтонацію, з якою вони будуть
мовлені).
Та цього разу Гаррі голови не підняв і не озвався.
- Гаррі! - крикнув Джо, вже починаючи здогадуватись, в чому річ.
Сусід не підвів голови, що неприродно лежала на відкритій книжці, на сторінці - це детектив зафіксував у своїй
пам’яті машинально, - де було написано:
“Спосіб № 145, найбільш ефективний, без болю і крові”.
І Джо все стало зрозуміло.
За професійною звичкою Джо, щоб не лишити ніде відбитків, дістав спецрукавиці, натягнув їх на руки, а вже
тоді взяв голову сусіда й підняв її від книги, навіть крізь рукавиці відчуваючи, яка вона холодна...
Глянув у розплющені скляні очі, які вже давно вкрила смертельна мла, обережно опустив голову на підвіконня.
Намагаючись нічого не чіпати і не зрушувати з місця, оглянув підвіконня, потім - через вікно - кімнату, де був
ідеальний порядок. Слідів крові чи насильства ніде не зафіксував.
“Зараз подзвоню Х’ю, - подумав машинально. - Він офіційна особа, хай і дає справі належний хід...”
Але йому захотілося подивитися, яку ж це книжку вперто, майже впродовж двох місяців читав покійний.