Джо подумав і знизав плечима.
- Здається, все правильно.
- Та це ж... Та ви, містере Лі, тепер відомі на цілий світ! - захоплено вигукував наглядач. - Не про кожного, хто
хапається за пістолет, отак пишуть у газетах. Та ще такими великими літерами. І де? Поряд з фотографією нової
спальні найвідомішої кінозірки!
- Хай кінозірка радіє, що фото її спальні вмістили поруч з інформацією про мене.
- Га-га-га-а... - зареготав наглядач і, урвавши сміх, перейшов на хрипкий шепіт. - Вам пощастило, містере Лі. Я
от сорок років як один день служу тут і - жодного слова в газеті. А вас он як розписали за якісь там три постріли в
годинник! Я “Таймс-телеграф” сорок років читаю. Не все, правда, а тільки те, що про злочини пишуть. От і вчора...
розкриваю газету, аж пишуть про містера Лі, який у мене у третій камері сидить. Дай, думаю, покажу йому газету,
хай містер Лі зрадіє.
- Дякую. Я надзвичайно зворушений.
Чотири кроки вперед.
Стіна.
Заґратоване віконце.
Поворот.
Чотири кроки назад.
Двері. Наглядач з ключами. Надміру балакучий.
- Ви, містере Лі, мабуть, раніше ніколи не потрапляли до нас?
- Не мав щастя.