- Дякую, ваша честь, за вашу доброту! - весело вигукнув бродяга. - Ви найсправедливішии у всьому світі суддя!
Віднині я законно матиму дах над головою, їжу і товариство. Я радий, що в нас найсправедливіше і найгуманніше
суспільство, яке не кидає напризволяще бездомного бродягу!
- Ге-еть!!!
І суддя взяв третю справу.
- Лікарю Лоті, ви звинувачуєтесь в тому, що влаштували торгівлю так званими таблетками від дурості.
- Чому так званими? - досить меланхолійно перепитав лікар Лоті. - Мої пігулки і справді лікують гомо сапіенса
від розумової неповноцінності, себто від дурості.
- Гомо са... - спалахнув суддя, наче його образили особисто. - Ви мені не засмічуйте голову науковоподібними
словесами! Ви звинувачуєтесь у шарлатанстві!
І крикнув:
- Увести... тобто запросити свідка!
Зайшов чоловічок з невиразним личком, невиразного віку, але з претензіями на великорозумність. Після
виконання потрібних формальностей суддя запитав його:
- Ви вживали пігулки від дурості?
- Так, сер, вживав. Згідно з рекомендаціями лікаря Лоті - тричі на день після їжі.
- Чудово! - Суддя аж руки задоволено потер і єхидно зиркнув на лікаря, котрий стояв перед ним з невинним
виглядом. - А скажіть-но, свідку, чи допомогли вам так звані пілюлі від дурості?
- Аякже! Допомогли! - на превелике розчарування судді, вигукнув свідок. - Зараз я зовсім або майже зовсім
розумний.