дорогоцінного часу, відразу ж детально оглянули, виміряли електронною рулеткою кімнату, передпокій та кухню з
ванною, на кишеньковому комп’ютері щось підрахували і зрештою сказали: “Ясно”. А сказавши так, зняли із
засудженого наручники й натомість наділи на зап’ясть лівої руки металевий еластичний браслет - легкий і
зручний. Браслет, м’яко клацнувши електронними замками, так щільно, але водночас і м’яко обхопив руку, ніби в
одну мить зрісся з нею.
Товстун-полісмен щось там помудрував над кнопками на браслеті, заніс дані виміру помешкання в міні-
комп’ютер браслета, натис іще одну кнопку на браслеті, і у крихітному вічку спалахнула мініатюрна голуба
лампочка.
- Готово! Електронний охоронець приступив до виконання своїх обов’язків! З чим вас і вітаємо, містере... Чи то
пак номер 3542475!
Другий полісмен урочисто вигукнув:
- Увага! Іменем закону! Засуджений Джордж Лі віднині стає номером 3542475 на десять років.
- Знаю, - буркнув Джо. - Не велика це радість, щоб повторювати.
- Мовчати! - гарикнув полісмен. - Ми при виконанні службових обов’язків і мусимо провести з вами інструктаж.
Отже, ви, номер 3542475, засуджені на десять років. У зв’язку з тим, що в Місті всі в’язниці переповнені, а вільних
місць не передбачається, у зв’язку з відсутністю фінансів у міській казні, за новим законом частина засуджених
мусить відбувати покарання у себе вдома. І ви, номер 3542475, теж будете відбувати ув’язнення у себе в квартирі.
Це квартира не моя, а містера Банча.
- Мовчати! Не перебивати! Відповідати лише тоді, як я запитаю: “Ясно”. Ясно?
- Так, ясно.