Тепер уже лікар Лоті позирав на суддю єхидно, а його маленькі блискучі оченята красномовно говорили: який
же дурень привселюдно зізнається в тому, що він і після прийому спеціальних таблеток залишився дурним?
Відкинувшись на спинку крісла, Мак-Тейлор неуважно слухав розпатякування другого свідка, третього (всі,
наче змовившись, клялись, що вони таки справді порозумнішали після таблеток доктора Лоті), а сам роздратовано
думав:
“Брешеш, свідку! Брешеш, хоч ти й присягався на Біблії говорити правду, і тільки правду. Цей Лоті -
звичайнісінький шахрай, що вправно очищає кишені у таких наївних та дрімучих дурнів, як ви. А його чудо-пілюлі
- звичайнісінька харчова сода, яку він продає втричі дорожче”.
Але вголос суддя мовив зовсім інше:
- Лікарю Лоті, за відсутністю доказів звинувачення у шахрайстві з вас знімається. Ви... гм-гм... вільні.
І взяв справу Джорджа Лі. Але тут повернулися полісмен з кишеньковим злодієм, і суддя відклав справу
детектива.
- Ну, фокусник! Ну, маг! - у захваті вигукнув полісмен. - Тільки вийшли на бульвар, у першого ж стрічного за
кілька секунд... - Полісмен заходився вправно потрошити гаман, зашелестів зеленими купюрами, заворушив
товстими губами: - Рівно тридцять п’ять доларів, сер. Золоті руки! Чарівник!
- Двадцять додати до штрафу, - розпорядився суддя. - Десять доларів лишити мені... на судові витрати, п’ять -
полісменові за труди, - повернувся до злодія, - можеш бути вільним. Але гляди мені, щоб більше - ані-ні. Негайно
кинь своє ремесло. Віднині веди чесний спосіб життя, бо вдруге доведеться штраф платити вдвічі більший. Ясно?
- Ясненько, ваша честь. - І Джон Стів, запобігливо розкланюючись перед суддею, непомітно (суддя і полісмен у
цей час витріщились на телестіну) поцупив із столу судді золотий годинник. - Віднині вестиму тільки найчесніший