Високий сердито на нього зиркнув, і реготуну заціпило.
- Скільки разів за десять років я можу вийти із зони ув’язнення? - поцікавився засуджений.
Товстун іронічно гмикнув.
- Може, ви, номер 3542475, будете претендувати ще й на вихідні та на відпустку з поїздкою в Монако? В’язниця
є в’язниця, і з неї виходять лише раз, коли відсидять свій строк. Ясно?
- Наприклад, хто мене впродовж десяти літ забезпечуватиме харчами? У в’язниці все ясно, там годує казна. А в
моїй квартирі, себто в зоні ув’язнення? У мене немає ані персонального шеф-кухаря, ані хоча б дружини з
кулінарними здібностями.
- Це ваша особиста справа, номер...
- Але ж я не маю права протягом десяти літ виходити з квартири, то як же я добуду собі харч?
- Ви маєте право все необхідне вам, в тім числі й продукт, замовляти по відеоканалу.
- Хто буде платити за те замовлення? - поцікавився засуджений.
Полісмени весело перезирнулись між собою: ну й на-ївняк цей тип!
- Ви!... - вже втративши терпець, вигукнув високий. - Ви, містере 3542475! І тільки ви. Ясно?
- Ні, не ясно.
- Томе, ти бачив щось подібне? - повернувся високий до товстого. - Мені, наприклад, це зовсім не подобається.
- Мені теж, Бобе!
- Йому не ясно! - вигукнув той, кого було названо Бобом. - Всім ясно, а він добиває нас своїми наївними
запитаннями.
- Але ж сидячи десять літ в зоні ув’язнення, де я візьму долари? З неба вони не падають.