– Можливо, ваша проблема почасти в тому, що ви читали коментаторів, а не коментованих. Це вельми поширена, але фатальна помилка тих, хто хоче навчитися чогось корисного, – сказав Кореллі.
Дверцята кабіни зачинилися, і різким посмиком вона вирушила на свою орбіту. Я вхопився за металеву штангу й глибоко вдихнув повітря.
– Я відчуваю, що вчені й теоретики – це не ті святі, яким ви молитеся, – сказав я.
– Я не молюся жодному святому, друже Мартін, а ще менше тим із них, які канонізують або самих себе, або один одного у своєму середовищі. Теорія – це практика людей, котрі ні на що не здатні. Я пропоную, щоб ви відійшли від енциклопедистів та їхніх рецензій і прийшли до джерел. Скажіть, ви читали Біблію?
– Окремі фрагменти то там, то там, – пробурмотів я.
– Так я й думав. Як і всі на світі. Але це тяжка помилка. Усі повинні були б читати Біблію. Читати й перечитувати. Незалежно від того, вірують вони чи не вірують. Я її перечитую щонайменше раз на рік. Це моя улюблена книга.
– То ви віруєте чи вважаєте себе скептиком? – запитав я.
– Я професіонал. І ви теж. Той факт, віруємо ми чи не віруємо, не має стосунку до нашої роботи. Вірувати чи не вірувати – це, власне, питання більшого або меншого боягузтва. Знати чи не знати – ось у чім суть.
– У такому разі я повинен зізнатися, що не знаю нічого.
– Ідіть далі в цьому напрямку, і ви вийдете на дорогу великого філософа. І, йдучи, читайте Біблію від початку й до кінця. Це одна з найграндіозніших історій, які будь-коли розповідали у світі. Не робіть помилку й не плутайте Слово Бога з індустрією виробництва требників, яка живе з нього.
Чим довше я перебував у товаристві видавця, тим менше, здавалося, його розумів.
– Схоже, я загубив нитку вашої думки. Досі ми говорили з вами про легенди й міфологію, а тепер ви кажете мені, що я повинен думати про Біблію як про Слово Бога.
Тінь нетерпіння й роздратування затьмарила його погляд.
– Я говорю в образному значенні. Бог не дурисвіт. Слово – це монета, яку викарбували люди.
І він усміхнувся мені, як усміхаються дитині, що неспроможна зрозуміти найелементарніші речі, щоб не давати їй ляпаса. Він дивився на мене так, що неможливо було зрозуміти, коли видавець говорить серйозно, а коли жартує. Так само неможливо, як було неможливо вгадати мету тієї екстравагантної справи, за яку він мені виплатив воістину царський гонорар. Окрім усього іншого, кабіна гойдалася на вітрі, як яблуко на дереві, на яке налетів ураган. Ще ніколи у своєму житті я так часто не згадував про Ісаака Ньютона, як у ті хвилини.
– Ви боягуз, Мартін. Ця споруда абсолютно безпечна.
– Я в це повірю, коли знову ступлю на тверду землю.
Ми наближалися до середини нашого маршруту, до вежі Сан-Жайме, яка височіла над молами, неподалік від Палацу митної служби.
– Ви не станете заперечувати, якщо ми зійдемо тут? – запитав я.
Кореллі стенув плечима й неохоче погодився. Я не міг дихати спокійно доти, доки не опинився в ліфті вежі й не почув, як він доторкнувся до землі. Коли ми вийшли на мол, то побачили лаву, з якої розгортався вид на води порту та на гору Монтжуїк. Ми сіли там і стали дивитися на кабіну канатної дороги, що бігла у височині: я – з полегкістю, Кореллі – з роздратуванням.
ebooksa