Гра янгола

– Бо я такий, який я є, і маю безліч зацікавлень.

– Ви хочете створити нову версію дитячої молитви «Ісусик мого життя»?

– Ні. Я планую написати новий цикл романів про пригоди такої собі черниці. Ти роби те, що я тобі кажу, без зайвих запитань, бо інакше я негайно відішлю тебе до крамниці твоїх батьків продавати солодкий айвовий мармелад.

– Ви деспот.

– Я радий, що ми нарешті починаємо розуміти одне одного.

– Це має стосунок до книжки, яку ви писатимете для того видавця, Кореллі?

– Можливо.

– Бо я нюхом чую, що ця книжка не матиме комерційного успіху.

– Що ти про це знаєш?

– Більше, аніж ви можете собі припустити. І нема чого ховатися від мене зі своїми намірами, адже я тільки хочу допомогти вам. Чи, може, ви хочете попрощатися з професією літератора й стати продавцем кави та бубликів?

– Поки що я маю повні руки роботи, працюючи нянькою.

– Це ще велике запитання, хто з нас нянька, а хто – дитина. Нема сенсу починати дебати на цю тему, бо я легко виграю.

– А які дебати були б цікавими для вашої ясновельможності?

– Комерційне мистецтво супроти моралістичних дурниць.

– Люба Ізабелло, моя маленька Везувіє, у комерційному мистецтві – а все мистецтво, що заслуговує на цю назву, рано чи пізно стає комерційним – лише його споживач визначає, що в ньому дурне, а що – ні.

– Ви хочете сказати, що я дурна?

– Я хочу сказати, що ти повинна слухатися мене. Роби те, що я тобі сказав. І крапка. Мовчи.

Я показав на двері, і Ізабелла закотила очі, бурмочучи, коли віддалялася від мене коридором, лайку, якої я не розчув.

Поки Ізабелла ходила по школах та бібліотеках, шукаючи підручники та катехізиси для копіювання, я відвідував бібліотеку на вулиці Кармен, щоб поглибити теологічну освіту, підкріплюючи свою наполегливість надмірно великими дозами кави та стоїцизму. Протягом перших семи днів цієї незвичної діяльності я збагатився лише сумнівами. Я переконався лише в тому, що величезна більшість авторів, які відчували покликання писати на теми божественного, людського та священного, певно, були людьми дуже вченими, наполегливими й глибоко побожними, проте як письменники були абсолютними нездарами та нікчемами. Нещасний читач, якому доводилося мандрувати сторінками їхніх творів, мусив докладати нелюдських зусиль, щоб не провалитися в кому, спричинену нудьгою, якою були щедро просякнуті кожна їхня фраза й кожне слово.

Після того як я прочитав тисячі сторінок на цю тему, у мене почало складатися враження, що сотні релігійних вірувань, каталогізовані впродовж історії письма, були надзвичайно схожими між собою. Я приписав це перше враження своєму невігластву або відсутності адекватної документації, але так і не зміг позбутися відчуття, що переглядаю десятки детективних сюжетів, у яких убивця може бути таким або іншим, але схема, за якою розгортаються події, принципово залишається тією самою. Міфи та легенди чи то про божества, чи про виникнення та історію різних рас і народів почали здаватися мені такими собі головоломками, які трохи відрізнялися між собою, проте складалися з тих самих елементів, хоч і в різному порядку.