Гра янгола

– Алілуя.

– Я писатиму про вас.

Тривала мовчанка, у якій схрестилися погляди двох людей, що сидять навпроти одне одного по обидва боки стола.

– Навіщо?

– Бо ви здаєтеся мені цікавим. І незвичайним.

– І старим.

– І прийнятним. Я сприймаю вас майже як хлопця мого віку.

Мимохіть я почав уже звикати до товариства Ізабелли, до її шпильок і до того світла, яке вона принесла в цей дім. Якщо й далі так буде, то справдяться мої найгірші побоювання й ми рано чи пізно станемо друзями.

– А ви зрештою обрали собі тему, прочитавши стільки нудних і грубезних книг?

Я вирішив, що, чим менше розповідатиму Ізабеллі про свою роботу, тим ліпше.

– Сьогодні я ще перебуваю на етапі документації.

– Документації? А це що таке?

– За нормальних обставин письменник мусить прочитати тисячі сторінок, щоб здобути необхідні йому відомості й підійти до суті своєї теми, до її емоційної істини, а потім усе забути й розпочати з нуля.

Ізабелла зітхнула.

– А що таке емоційна істина?

– Це щирість у літературному творі.

– У такому разі треба бути чесним і порядним для того, щоб написати добрий художній твір?

– Ні. Треба бути добрим професіоналом. Емоційна істина – не моральна якість, а техніка.

– Ви говорите, як людина науки, – запротестувала Ізабелла.

– Література, принаймні література добра – це наука, у якій пульсує кров мистецтва. Так само, як архітектура або музика.