– Бачу, ви розвиваєте в собі добрий смак до вишуканого тютюну. Чоловік повинен мати певні вади, за можливості – високої категорії, бо інакше, коли він доживе до старості, то не матиме, у чому каятися. До речі, я складу вам компанію – і то залюбки.
Хмара запашного диму від сигар накрила нас, наче високий приплив.
– Кілька місяців тому я був у Парижі й мав нагоду навести деякі довідки на тему, про яку ви згадали досить давно в розмові з нашим другом Семпере, – сказав мені Барсело.
– «Едисьйон де ла Люм’єр»?
– Атож. Я хотів би довідатися трохи більше, та, на жаль, видавництво закрилося, і, схоже, ніхто не зберіг його каталог, і мені було важко роздобути якісь істотні відомості.
– Ви кажете, видавництво закрилося. Коли?
– Тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року, якщо пам’ять мене не зраджує.
– Певно, це якась помилка.
– Ні, якщо ми говоримо про видавництво «Едисьйон де ла Люм’єр», що на бульварі Сен-Жермен.
– Про це саме.
– Погляньте-но, я все записав, щоб не забути, коли ми зустрінемося.
Барсело понишпорив у шухляді свого письмового стола й дістав звідти невеличкого записника.
– Ось мій запис: «“Едисьйон де ла Люм’єр”, видавництво релігійних текстів з офісами в Римі, Парижі, Лондоні та Берліні. Засновник і головний редактор – Андреас Кореллі. Перший офіс у Парижі відкрився 1881 року».
– Неможливо, – прошепотів я.
Барсело стенув плечима.
– Я міг, звичайно, і помилитися, але…
– Ви мали можливість відвідати офіс редакції?
– Я зробив таку спробу, бо мій готель був перед Пантеоном, дуже близько від того місця, адже давній офіс редакції був між вулицею Сен-Жак і бульваром Сен-Мішель.
– І?
– За вказаною адресою я побачив будинок порожній і забитий дошками, схоже, там була пожежа або щось подібне. Єдине, що там збереглося, це молоток на дверях, можна сказати, річ дивовижна й незвичайна, у формі янгола. Виготовлена з бронзи, я сказав би. Я забрав би її звідти, якби жандарм не позирав на мене надто скоса, а я не хотів спричинити дипломатичний інцидент і дати привід Франції знову окупувати нас.
ebooksa