Гра янгола

– Виходь звідси. Мені не подобається, що ти увійшла до цієї кімнати. Тут дуже вогко.

– Це пусте. Я маю тут багато чого зробити. Ви тільки зайдіть і гляньте. Погляньте, на що я тут натрапила.

Я не зрушив із місця.

– Заходьте, заходьте.

Я увійшов до кімнати й опустився навколішки біля неї. Ізабелла розділила речі та ящики за категоріями: книжки, іграшки, фотографії, одяг, взуття, окуляри. Я подивився на всі ці предмети з острахом. Що ж до Ізабелли, то вона була в захваті, так, ніби потрапила до копалень царя Соломона.

– Це все ваше?

Я заперечливо похитав головою.

– Це речі колишнього власника.

– Ви його знали?

– Ні. Усе це було тут за багато років до того, як я сюди переселився.

Ізабелла тримала в руці пакунок листів і показала мені його з таким виразом, ніби йшлося про остаточний і вирішальний доказ у якомусь розслідуванні.

– Бо я, здається, з’ясувала, як його звали.

– Не кажи мені.

Ізабелла всміхнулася, вочевидь, у захваті від своїх детективних успіхів.

– Марласка, – проголосила вона. – Його звали Дієґо Марласка. Вам це не здається цікавим?

– А що тут цікавого?

– Він має ті самі ініціали, що й ви. Д. М.

– Це простий збіг. Десятки тисяч людей у цьому місті мають такі самі ініціали.

Ізабелла мені підморгнула. Вона була задоволена, як ніколи.

– Погляньте, що я знайшла.