– Це погляд спрощений, але я бачу, куди ви ведете, Мартін.
– Я знаю, що він спрощений. Але, орієнтуючись на ці загальні лінії, я запитав себе, чому нам не піти прямо до суті й не створити міфологію навколо цього месії-воїна, месії з гарячою кров’ю, месії, опанованого гнівом, який спасає свій народ, рятує свої гени, своїх жінок і навіть тих представників свого народу, які раніше були охоронцями політичної та расової догми своїх супротивників, тобто всіх тих, котрі не приймають його доктрину й не підкоряються їй.
– А як щодо дорослих чоловіків?
– До дорослого чоловіка ми підійдемо, коли станемо говорити про його розчарування. Мірою того, як життя минає й він мусить відмовитися від ілюзій, від мрій і від бажань юності, у нього посилюється відчуття того, що він жертва світу та всіх інших. Ми завжди знаходимо тих, хто винен у наших нещастях або невдачах і кого ми хочемо усунути. Прийняття доктрини, яка обґрунтовує цю злість і це прагнення помсти, утішає й дає силу. У такий спосіб дорослий чоловік відчуває себе частиною групи й возвеличує свої втрачені бажання та мрії через спільноту.
– Можливо, – погодився Кореллі. – А як щодо всієї цієї іконографії смерті, прапорів та гербів? Чи вона не здається вам контрпродуктивною?
– Ні, вона здається мені істотною. Ченця робить ченцем сутана, але насамперед – парафіянин.
– А що ви скажете про жінок, про другу половину людства? Я шкодую, але мені прикро бачити, як вельми істотна частина жінок у будь-якому суспільстві вірить у прапори та в герби. Психологія бойскаута має належати дітям.
– Кожна організована релігія, за рідкісними винятками, будується на підвалинах підкорення, придушення та нехтування жінки в групі. Жінка мусить брати на себе роль безтілесної, пасивної істоти, наділеної лише обов’язком материнства, ніколи не прагнути ані авторитету, ані незалежності, бо інакше їй доведеться дорого розплачуватися за наслідки свого небажання коритися цим правилам. Вона може мати своє почесне місце серед символів, але не в ієрархії. Релігія й війна – справи чоловіків. І в кожному з випадків жінка іноді перетворюється на співучасника та виконавця власної залежності.
– А старі люди?
– Старість – це бальзам віри. Коли смерть стукає у двері, скептицизм вилітає у вікно. Досить людині пережити гострий серцевий напад, і вона готова повірити навіть у Червону Шапочку.
Кореллі засміявся.
– Стережіться, Мартін, бо, схоже, ви перетворюєтеся на більшого циніка, аніж я.
Я подивився на нього очима слухняного учня, який прагне дістати схвалення суворого й вимогливого вчителя. Кореллі поплескав мене по коліну з виразом великодушної поблажливості.
– Мені подобається запах усього цього. Я хочу, щоб ви оглянули свою тему з усіх боків і надали їй форми. Я дам вам більше часу. Ми зустрінемося через два або три тижні, я попереджу вас про нашу зустріч за кілька днів до того, як вона відбудеться.
– Вам треба покинути місто?
– Справи видавництва вимагають моєї присутності, і, боюся, мені доведеться вирушити в подорож на кілька днів. Але я задоволений. Ви попрацювали дуже добре. Я знав, що зустрів свого ідеального кандидата.
Хазяїн підвівся на ноги й подав мені руку. Я витер об холошу штанів піт, який виступив у мене на долоні, і потиснув її.
– А що, як мене спіткає невдача? – запитав я.
– Цього не може бути, Мартін. Ви почали дуже добре.
Я побачив, як він пірнув у сутінь альтанки, і відлуння його кроків розтануло в темряві. Я залишався там досить довго, запитуючи себе, чи справді мій хазяїн спіймався на гачок і проковтнув усю ту купу вигадок, які я йому підсунув. Я був переконаний, що розповів йому саме те, що він хотів почути. Я вірив, що мені вдалося переконати його й що, наплівши купу нісенітниць, я зміг задовольнити його на певний час і переконати в тому, що його слуга, нещасливий невдаха-романіст, навернувся до його руху. Я сказав собі, що будь-яка діяльність, яка допоможе мені вигадати трохи часу, щоб з’ясувати, у яку халепу він мене затягнув, варта моїх зусиль. Коли я підвівся й вийшов з альтанки, руки в мене досі тремтіли.
ebooksa