Роки досвіду, якого я набув, вигадуючи інтриги для своїх детективних сюжетів, допомогли мені опрацювати низку основних принципів, на яких я міг побудувати своє розслідування. Один із них підказав мені, що будь-яка інтрига середньої міцності, нехай навіть навіяна пристрастю, народжується й помирає із запахом грошей та нерухомої власності. Вийшовши з альтанки, я попрямував у контору реєстрації власності, що на вулиці Консьєхо-де-Сьєнто, де вирішив ознайомитися з книгами, у яких зберігалися записи про купівлю, продаж та власників мого будинку. Книги бібліотеки реєстрів містять у собі не менше істотної інформації про реальне життя, аніж повні зібрання творів найвідоміших філософів, а може, і більше.
Я знайшов насамперед запис про взяття мною в оренду будинку, зазначеного під номером тридцять на вулиці Фласадерс, а також посилання на записи, необхідні для того, щоб простежити історію будинку до того, як він перейшов у власність Іспанського колоніального банку тисяча дев’ятсот одинадцятого року внаслідок секвестру, накладеного на майно родини Марласки, яка, схоже, успадкувала будинок по смерті його власника. Там була згадка про адвоката на ім’я С. Валерá, який представляв інтереси родини під час судового процесу. Ще один стрибок у минуле дозволив мені з’ясувати дату, коли такий собі Дієґо Марласка Понжилупі купив маєток у такого собі Бернабе Масота-й-Кабале. Я записав на окремому аркуші всі цікаві для мене дані, від прізвища адвоката та учасників купівель і продажів до відповідних дат. Один зі службовців голосно попередив, що до закриття архіву залишається п’ятнадцять хвилин, і я наготувався піти, але перед цим поквапився навести довідки про те, у якому стані власності перебуває резиденція Андреаса Кореллі біля парку Ґвель. Коли п’ятнадцять хвилин минули, а я так і не встиг знайти потрібні мені відомості, я підвів голову від реєстрів і зустрівся із сірим поглядом секретаря. Це був худий суб’єкт, напомаджений від вусів до чуприни, від якого струменіла войовнича недбалість, притаманна людям, які перетворюють свою професійну діяльність на засіб псувати життя іншим людям.
– Пробачте. Я ніяк не можу знайти відомості про одну власність, – сказав я.
– Це тому, що або вона не існує, або ви не вмієте шукати. Але зараз ми зачиняємося.
У відповідь на його досить нелюб’язне намагання якнайскоріше випхати мене за двері я обдарував його однією зі своїх найлюб’язніших усмішок.
– Я сподіваюся, що знайду їх із вашою експертною допомогою, – сказав я.
Він подивився на мене з огидою в погляді й вихопив книгу з моїх рук.
– Приходьте завтра.
Наступним закладом, який я відвідав, була претензійна будівля Колегії адвокатів на вулиці Мальорка, розташована лише за кілька провулків звідти. Я піднявся сходами, над якими висіли кришталеві люстри й стояла скульптура, що здалася мені статуєю богині правосуддя з бюстом та манерами однієї з наших театральних зірок. Чоловічок, схожий на пацюка, зустрів мене в приймальні й запитав, чим зможе допомогти мені.
– Я шукаю одного адвоката.
– Ви, мабуть, прийшли не в те місце. Ми тут уже не знаємо, як їх позбутися. Вони розплоджуються, наче кролі.
– Такий нинішній світ. Той, кого я шукаю, має або мав прізвище Валера. С. Валера.
Секретар заглибився в лабіринт архівів, щось бурмочучи собі під ніс. Я чекав, спершись на прилавок і блукаючи поглядом по цих декораціях, які поширювали гострий запах закону. Через п’ять хвилин чоловічок повернувся з папкою.
– Я знайшов десятьох Валера. У двох ім’я починається на «с». Себастьян і Сопонсіо.
– Сопонсіо?
– Ви ще надто молодий, щоб це знати, але багато років тому він був, можна сказати, символом високого адвокатського ремесла. Але потім прийшов вік чарльстону, у якому він уже не зміг себе знайти.
– А він живий, дон Сопонсіо?
– Згідно з архівом і датою, коли він перестав платити внески до колегії, Сопонсіо Валера-і-Меначо упокоївся в Господі тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року. Memento mori[30]. Себастьян – його син.
– Він працює?
– Так, і дуже активно. Вам, звичайно, потрібна його адреса?
ebooksa