Гра янгола

22
18
20
22
24
26
28
30

– Пробачте мені. Адвокат Валера назвав мені адресу сеньйори Марласки, але зараз, коли я про це подумав, у мене виникли сумніви, чи правильно я запам’ятав номер…

– Номер тринадцятий. Шосе Вальвідрера, номер тринадцять.

– А й справді.

– До побачення, – сказала Маргарита.

Перш ніж я встиг відповісти на її прощальні слова, двері зачинилися перед самим моїм носом із тією грізною врочистістю, з якою зачиняються двері святої гробниці.

21

Повернувшись додому, я вже дивився іншими очима на те, що було моїм домашнім вогнищем і моєю в’язницею протягом стількох років. Коли я увійшов у двері, то мав таке відчуття, ніби мене проковтнула паща з каміння й темряви. Піднявся сходами, ніби заглиблюючись у її нутрощі, і відчинив двері на головний поверх, щоб опинитися в довгому темному коридорі, який губився в сутінках і який уперше здався мені вестибюлем до підозріливого й отруєного розуму. У глибині, чітко окреслений у червонястому сяйві сутінок, я побачив силует Ізабелли, що йшла назустріч мені. Я зачинив двері й увімкнув світло в холі.

Ізабелла була в сукні витонченої сеньйорити, з акуратно підібраним волоссям і лініями макіяжу, які надавали їй вигляду жінки, років на десять старшої.

– Я бачу тебе дуже гарною й елегантною, – холодно сказав я.

– Дівчина майже вашого віку, чи не так? Вам подобається сукня?

– Звідки ти її витягла?

– Вона була в одній зі скринь, що стоять у тій кімнаті. Мабуть, вона належала Ірен Сабіно. Гадаю, вона мені дуже личить.

– Я тобі казав, щоб ти покликала людей, які все це забрали б звідси.

– Я їх кликала. Сьогодні вранці я ходила до парафіяльної церкви, і вони сказали мені, що прийти не можуть і ми можемо принести їм усе це самі, якщо хочемо.

Я подивився на неї й не сказав нічого.

– Я сказала правду, – промовила вона.

– Зніми цю сукню й поклади туди, звідки взяла. І вмий обличчя. Ти схожа…

– На оту саму? – запитала Ізабелла.

Я, зітхаючи, похитав головою.

– Ні. Ти ніколи не будеш схожа на оту саму, Ізабелло.

– Зрозуміло. Саме тому я подобаюся вам так мало, – промурмотіла Ізабелла, обертаючись і йдучи до своєї кімнати.