– Це пусте. Пробачте й ви мені.
Скориставшись примирливим настроєм адвоката, я напустив на себе свій найлюб’язніший вираз.
– Можливо, донья Алісія Марласка, його вдова…
Валера засовав у кріслі, вочевидь, почуваючись незручно.
– Сеньйоре Мартін, я не хочу, щоб ви зрозуміли мене неправильно, але частина мого обов’язку як адвоката цієї родини полягає в нерозголошенні її інтимних таємниць. З очевидних причин. Минуло вже багато часу, але нікому не потрібно, щоб розкрилися старі рани, бо з цього нікому не буде користі.
– Я розумію.
Адвокат подивився на мене напруженим поглядом.
– То ви кажете, що знайшли книжку? – запитав він.
– Атож… Рукопис. Мабуть, він не має великого значення.
– Можливо, і ні. Про що йдеться в тій книжці?
– Проблеми теології, я сказав би.
Валера з виразом розуміння кивнув головою.
– Вас це не здивувало? – запитав я.
– Ні. Навпаки. Дон Дієґо був визнаним авторитетом в історії релігій, дуже вченим і дуже обізнаним чоловіком. У цій конторі його досі згадують із великою любов’ю. Скажіть, про які саме конкретні обставини та подробиці перепродажу вам би хотілося знати?
– Гадаю, ви й так дуже допомогли мені, сеньйоре Валера. Я не хотів би більше забирати ваш час.
Адвокат з очевидною полегкістю кивнув головою.
– Вас турбує будинок, я вгадав? – запитав він.
– Атож, це дуже дивне місце.
– Пригадую, я був там одного разу ще зовсім молодим, незадовго до того, як його купив дон Дієґо.
– Ви знаєте, чому він його купив?
ebooksa