Гра янгола

– Ви зовсім збожеволіли. То це і є ваша пропозиція? То це і є та книжка, яку ви хочете щоб я написав для вас? – Кореллі незворушно кивнув головою. – То ви обрали не того письменника. Я нічого не знаю про релігію.

– Нехай вас це не турбує. Зате я знаю. І я шукаю не теолога. Я шукаю оповідача. Ви знаєте, що таке релігія, друже Мартін?

– З великими труднощами можу пригадати хіба тільки «Отче наш».

– Чудова й добре скомпонована молитва. Якщо відкинути поезію, то релігія – це моральний кодекс, який виражає себе через легенди, міфи або які завгодно літературні артефакти з метою заснувати систему вірувань, цінностей і норм, за допомогою яких можна керувати культурою або суспільством.

– Амінь, – відповів я.

– Як і в літературі чи в будь-якому акті комунікації, ефективною є форма, а не зміст, – провадив Кореллі.

– Ви хочете сказати мені, що доктрина – це оповідь.

– Усе є оповіддю, Мартін. Те, у що ми віримо, те, що ми знаємо, те, що ми пригадуємо, і навіть те, про що ми мріємо. Усе це оповідь, розповідь, послідовність подій або персонажів, які передають емоційний зміст. Акт віри – це акт прийняття історії, яку нам розповідають. Ми сприймаємо як щось справжнє тільки те, про що можна розповісти. Не кажіть мені, що ви не розумієте мою думку.

– Не скажу.

– Невже для вас не спокусливо створити історію, яка надихатиме людей жити й помирати, надихатиме їх убивати і йти на смерть, віддавати себе в жертву й прирікати на вічні муки, віддавати свою душу? Чи можна уявити собі більший виклик для вашої професії, аніж створити історію, таку могутню, що переступить через художню вигадку й перетвориться на одкровення реальності?

Ми дивилися один на одного протягом кількох секунд.

– Думаю, ви вже знаєте, якою буде моя відповідь.

Кореллі усміхнувся.

– Звісно, знаю. Хто досі не знає, то це, думаю, ви.

– Дякую за товариство, сеньйоре Кореллі. А також за вино й цікаву бесіду. І надзвичайно заманливу пропозицію. Раджу вам пильніше придивлятися до тих, із ким ви ділитеся своїми думками. Бажаю вам зустріти свою людину, і щоб її памфлет цілком вас задовольнив.

Я звівся на ноги й наготувався йти.

– Вас десь чекають, сеньйоре Мартін?

Я йому нічого не відповів, але затримався.

– Хіба людина не переживає, коли знає, що могла б багато чого зробити, щоб потім жити в здоров’ї та достатку, не маючи жодних зобов’язань? – сказав Кореллі за моєю спиною. – Хіба ви не відчуваєте гніву, коли таку можливість виривають у вас із рук?

Я повільно обернувся.