Через ліс не було жодної стежки, тож я тримав мапу в кутку екрана і прямував до пагорба з черепом, що позначав вхід до гробниці. Він був саме там, де показувала карта — посередині великої галявини в центрі лісу. Коли я ступив на галявину, серце почало вириватися з грудей.
Я виліз на низький пагорб, і наче ступив в ілюстрацію з модуля «D&D». Галлідей відтворив все достеменно. Дванадцять масивних чорних каменів були розташовані на вершині пагорба так, що нагадували риси людського черепа.
Я попрямував до північного краю вершини пагорба і спустився на зруйновану скелю, яку там знайшов. Звіряючись з мапою модуля, мені вдалося знайти точне місце в скелі, де повинен бути захований вхід до гробниці. Тоді, використовуючи щит як лопату, почав копати. Через кілька хвилин я розрив вхід до тунелю, що вів у темний підземний коридор. Підлога коридору була мозаїкою різнокольорових каменів, зі звивистою стежкою червоних плиток на ній. Знову ж таки, точно, як у модулі «D&D».
Я перетягнув мапу підземель у правий верхній кутик екрана і зробив її трохи прозорою. Тоді прив’язав щит до спини і витягнув ліхтарик. Ще раз озирнувся, щоб переконатись, що за мною ніхто не стежить; тоді, стискаючи меч у іншій руці, увійшов до Гробниці жахіть.
Стіни коридору, що вів до гробниці, були покриті десятками дивних картин, які зображували поневолених людей, орків, ельфів та інших створінь. Кожна фреска розташовувалася точно в тому місці, що й в описі оригінального модуля «D&D». Я знав, що в кам’яних плитах на підлозі було заховано кілька пружинних пасток. Якщо на якусь наступити, вона різко відкриється і скине мене в яму, повну отруйних залізних шипів. Але розташування кожної прихованої пастки було чітко позначено на мапі, і я зміг їх усіх уникнути.
Досі все до найменшої деталі відповідало оригінальному модулю. Якщо так було і з рештою гробниці, можливо, я проживу достатньо довго, щоб знайти Мідний ключ. У цьому підземеллі було всього лиш кілька монстрів — гаргуйль, скелет, зомбі, аспіди, мумія та злий деміліч Асерерак власною персоною. Оскільки мапа показувала, де ховався кожен з них, боротьби з ними можна буде уникнути. Якщо, звичайно, один з них не охороняв Мідний ключ. І я вже мав здогадку, хто міг отримати цю честь.
Я намагався просуватися обережно, ніби гадки не мав, чого очікувати.
Щоб уникнути Сферу знищення в кінці коридору, я знайшов потайні двері поруч з останньою замаскованою ямою. Вони відчинились у малий похилий прохід. Ліхтарик освітив темряву попереду, відсвічуючи від темних вологих кам’яних стін. Атмосфера змусила мене почуватись так, наче я був у малобюджетному фільмі жанру меч і магія, типу «Винищувач Гок» чи «Повелитель звірів»
Я почав просуватися підземеллям, кімната за кімнатою. Навіть знаючи, де всі пастки, потрібно було діяти обережно, аби їх уникнути. У темній відразливій кімнаті, відомій як Каплиця зла, я знайшов тисячі золотих і срібних монет, захованих у лавах, там, де вони й мали бути. Грошей було більше, ніж мій аватар міг взяти, навіть у знайдену мною магічну торбу. Я зібрав стільки золотих монет, скільки зміг, і вони з’явились в інвентарі. Валюта автоматично конвертувалася, і лічильник кредитів підскочив до більш ніж двадцяти тисяч, найбільшої суми, яку я коли-небудь мав. І на додаток до кредитів, за здобуття монет аватар отримав таку ж кількість очок досвіду.
Занурюючись все глибше у гробницю, я здобув по дорозі кілька магічних предметів. Вогняний меч +1. Камінь бачення. Перстень захисту +1. Я навіть знайшов комплект Повної броні +3. Це були перші магічні предмети, якими володів мій аватар, і через них я почувався непереможним.
Коли я одягнув магічну броню, вона зменшилась та ідеально припасувалася до розмірів аватара. Блискучий хром нагадав мені бомбезні обладунки, які носили лицарі в фільмі «Екскалібур». Я навіть на кілька секунд переключився в режим споглядання від третьої особи, просто щоб зацінити, як круто виглядає мій аватар.
Чим далі я йшов, тим упевненішим ставав. План та наповнення могили й далі відповідали опису модуля до найменшої деталі. Так було, доки я не дійшов до Колонного тронного залу.
Це була велика квадратна кімната з високою стелею, заповнена десятками масивних кам’яних колон. У дальньому кінці кімнати стояло величезне підвищення, на вершині якого спочивав обсидіановий трон, інкрустований черепами зі срібла та слонової кістки.
Все це точно відповідало опису в модулі, за винятком однієї деталі. Трон мав бути порожнім, але не був. На ньому сидів деміліч Асерерак, мовчки дивлячись на мене зверху. На висохлій голові відсвічувала запилена золота корона. Він виглядав точнісінько як на обкладинці оригінального модуля «Tomb of Horrors». Але згідно з текстом, Асерерак не повинен тут бути. Він мав бути в похоронній камері значно глибше в підземеллі.
Я обдумував утечу, але вирішив залишитись. Якщо Галлідей помістив ліча сюди, то, можливо, Мідний ключ теж тут. Потрібно було це з’ясувати.
Я перейшов кімнату до підніжжя трону. Звідти ліча було видно чіткіше. Його зуби були двома рядами загострених діамантів, що виднілись у безгубій посмішці, а в кожній очниці виблискував великий червоний рубін.
Вперше після входу в гробницю, я не був упевнений, що робити далі.
Мої шанси вижити в поєдинку один-на-один з демілічем були нульовими. Жалюгідний Вогняний меч +1 не міг нічого йому заподіяти, а два магічні ока-рубіни могли висмоктати життєву силу аватара і миттєво мене вбити. Навіть групі з шести-семи аватарів високого рівня нелегко було б його перемогти.
Я мовчки забажав (не востаннє), щоб ОАЗа була ніби стара пригодницька гра, де я міг би зберегтись. Але вона не була і я не міг. Якщо аватар тут помре, це означатиме початок з нуля. Але зараз вже не було сенсу в нерішучості. Якщо ліч мене вб’є, повернуся завтра і спробую знову. Уся гробниця мала б перезавантажитись, коли серверний годинник ОАЗи проб’є північ. Якщо так, то всі приховані пастки, які я знешкодив, знову повернуться, а всі скарби та магічні предмети знову з’являться на місцях.
Я натиснув на значок «Запис» у кутку дисплея, щоб усе, що далі відбудеться, збереглось у відеофайл, аби я зміг переглянути і вивчити його пізніше. Але щойно я клацнув на значок, то отримав повідомлення: «ЗАПИС ЗАБОРОНЕНО». Схоже, Галлідей відключив можливість запису всередині гробниці.
ebooksa