Першому гравцеві приготуватися

Я глибоко вдихнув, підняв меч та ступив правою ногою на нижню сходинку підніжжя. Почувся тріскіт кісток, Асерерак повільно підвів голову. Очі-рубіни засяяли яскраво-червоним світлом. Я позадкував, очікуючи, що він зістрибне і почне атакувати. Але він не піднявся з трону. Замість цього, він опустив голову і пронизав мене холодним поглядом.

— Вітаю, Парзіваль, — мовив він скрипучим голосом. — Що ти шукаєш?

Це захопило мене зненацька. Згідно з модулем, ліч не мав говорити. Він повинен був атакувати, залишивши мені єдиний вибір: або вбити його, або чимдуж бігти геть.

— Я шукаю Мідний ключ, — відповівши, я згадав, що розмовляю з королем, тож швидко схилив голову, опустився на одне коліно і додав: — Ваша величносте.

— Звичайно, що шукаєш, — відповів Асерерак, жестом дозволяючи мені підвестись. — І ти прийшов у потрібне місце.

Він піднявся, від руху його муміфікована шкіра заскрипіла. Я сильніше стиснув меча, все ще чекаючи нападу.

— Як мені бути певним, що ти гідний володіти Мідним ключем? — запитав він.

От лайно! І як я в біса повинен відповісти на таке запитання? А якщо я відповім неправильно? Він висмокче мою душу і спопелить?

Я розмірковував над придатною відповіддю. Найкраще, що прийшло на думку, було:

— Дозвольте довести, що я гідний, вельможний Асерераку.

Ліч видав довгий тривожний регіт, що луною відбився від кам’яних стін кімнати.

— Дуже добре! — сказав він. — Ти повинен довести свою гідність, зійшовшись зі мною у поєдинку на списах!

Я ніколи не чув, щоб безсмертний король-ліч викликав когось на поєдинок. Тим більше в підземній похоронній залі.

— Гаразд, — відповів я невпевнено. — Але хіба нам не потрібні для цього коні?

— Не коні, — мовив він, відходячи від трону. — Птахи.

Він махнув кощавою рукою на трон. Короткий спалах світла супроводжувався звуковим ефектом перетворення (взятим, я був упевнений, зі старого мультфільму «Супер-друзі»). Трон розплавився і трансформувався у старий монетний ігровий автомат. З панелі управління стирчали два джойстики, один жовтий, інший синій. Прочитавши підсвічену назву гри, я не зміг не посміхнутись: «Joust9. Williams Electronics, 1982.

— Переможе, той, хто виграє дві гри з трьох, — прохрипів Асерерак. — Якщо переможеш ти, я подарую тобі те, що шукаєш.

— А якщо переможете ви? — запитав я, знаючи відповідь.

— Якщо переможцем стану я, — промовив ліч, а його очі-рубіни спалахнули ще яскравіше, — то ти помреш!

У його правій руці з’явилася куля вируючого оранжевого полум’я. Він загрозливо її підняв.