Він відійшов від автомата і ми помінялись сторонами. Раптом до мене дійшло, наскільки абсурдною була ця сцена: хлопець, одягнений у броню, стоїть біля безсмертного короля, обидва вхопились у джойстики класичної аркадної гри. Таке сюрреалістичне зображення ви очікуєте побачити на обкладинці старого номера журналу «Геві-метал» чи «Дракон».
Асерерак ударив по кнопці «два гравці» і я зосередив погляд на екрані.
Наступна гра також почалась для мене невдало. Рухи противника були невблаганні й точні, і перші кілька хвилин я просто намагався його уникнути. Мене також відволікало безперервне клацання його кістяного вказівного пальця по кнопці «Змах».
Я розслабив щелепу і очистив розум, змушуючи себе не думати про те, де я був, проти кого грав чи що було поставлено на карту. Намагався уявити, ніби я у Підвалі, граю проти Ейча.
Це спрацювало. Я повністю поринув у гру, і ситуація обернулася на мою користь. Я почав знаходити недоліки в стилі гри ліча, прогалини в його програмі. Це те, що я засвоїв за роки вправляння у сотнях різних відеоігор. Завжди є якась хитрість, щоб перемогти керованого комп’ютером противника. У таких іграх талановитий гравець завжди може перемогти штучний інтелект, тому що програмне забезпечення не вміє імпровізувати. Воно може реагувати або випадковим чином, або обмеженою кількістю заздалегідь заданих способів, заснованих на певній кількості запрограмованих умов. Це було аксіомою у відеоіграх, і буде, доки людство не винайде справжній штучний інтелект.
Наша друга гра наближалась до кінця, але якраз тоді я помітив закономірність в техніці ліча. Міняючи напрямок свого страуса у відповідний момент, я міг змусити його лелеку зіткнутися з одним із грифів. Повторюючи цей рух, я зміг одне за одним забирати його додаткові життя. Я й сам кілька разів помер у процесі, але нарешті переміг його на десятій хвилі, без жодного додаткового життя в запасі.
Я відійшов від автомату і зітхнув з полегшенням. Потоки поту стікали чолом та навколо візора. Я витер обличчя рукавом сорочки і аватар зімітував цей рух.
— Хороша гра, — промовив Асерерак. Тоді, на мій подив, простяг свою засохлу пазуристу руку. Я потиснув її, при цьому нервово хихикаючи.
— Так. Хороша гра, чувак. — Мені спало на думку, що, химерним чином, я насправді грав проти Галлідея. Я швидко відштовхнув цю думку, злякавшись, що виведу себе з рівноваги.
Асерерак ще раз створив два четвертаки і кинув їх у автомат.
— Ця гра все вирішить, — сказав він. — Ти готовий?
Я кивнув. Цього разу я взяв на себе сміливість натиснути кнопку «два гравці».
Наша фінальна вирішальна гра тривала довше, ніж дві попередні разом узяті. Під час останньої хвилі, на екрані було так багато грифів, що було важко рухатись, уникаючи їх. Ми з лічем зустрілись востаннє, на вершині ігрового поля, безперервно б’ючи по кнопках «Змах» і смикаючи джойстиками вліво й вправо. Уникаючи мого удару, Асерерак зробив останній відчайдушний рух, і опустився на мікрометр нижче, ніж було треба. Його остання пташка загинула в крихітному вибуху пікселів.
На екрані з’явився напис «ДРУГИЙ ГРАВЕЦЬ КІНЕЦЬ ГРИ», і ліч видав довгий несамовитий крик гніву. Розлюченим ударом кулака розбив автомат «Joust» на мільйон крихітних пікселів, що розлетілись у всі боки відскакуючи від підлоги. Тоді повернувся до мене.
— Мої вітання, Парзіваль, — сказав він, низько вклоняючись. — Ти добре зіграв.
— Дякую, вельможний Асерераку, — відповів я, втримуючись від бажання стрибати і переможно покрутити задом перед його носом. Натомість, я урочисто відповів на його уклін. Після цього ліч перетворився на високого людського чарівника, одягненого в чорну мантію. Я відразу його впізнав. Це був аватар Галлідея — Анорак.
Я витріщився на нього, втративши дар мови. Протягом багатьох років мисливці припускали, що Анорак все ще блукає ОАЗою як автономний персонаж. Привид Галлідея у машині.
— А тепер, — заговорив чарівник знайомим голосом Галлідея. — Твоя винагорода.
Кімнату заповнили звуки цілого оркестру. До тріумфальних горнів швидко приєднались хвилюючі струнні. Я упізнав музику. Це був останній трек Джона Вільямса до оригінального епізоду «Зоряних війн», використаний у сцені, де принцеса Лея нагороджує Люка і Хана медалями (а Чубакка, як ви пригадуєте, отримав пояс зі зброєю).
Коли музика перейшла в крещендо, Анорак простяг праву руку. Там, на відкритій долоні, лежав Мідний ключ, предмет, який мільйони людей шукали останні п’ять років. Коли він передав його мені, музика затихла, і в ту ж секунду я почув дзенькіт. Я щойно отримав п’ятдесят тисяч очок досвіду, якраз достатньо, щоб підняти аватара прямісінько до десятого рівня.
ebooksa