Першому гравцеві приготуватися

Треба залишатися незворушним. Я вирішив збрехати.

— Розгромна поразка, — відповів я. — «Joust» не моя гра.

Вона злегка розслабилась. Здається, Арт3міда почула бажану відповідь.

— Та ж історія, — мовила вона співчутливо. — Галлідей запрограмував старого короля Асерерака з досить злим штучним інтелектом, чи не так? Його неймовірно важко перемогти. — Вона глянула на мій меч, який я все ще тримав обороняючись. — Можеш його опустити. Я не вкушу.

Я залишив меч піднятим.

— Ця гробниця в зоні PvP?

— Гадки не маю. Ти перший аватар, якого я тут зустріла. — Вона злегка схилила голову і посміхнулась. — Думаю, є лише один спосіб дізнатись.

Вона блискавично швидко вихопила меч, єдиним розмитим рухом крутнула його за годинниковою стрілкою та з розвороту опустила на мене. В останню секунду мені вдалося нахилити власний клинок, щоб незграбно відбити атаку. Але обидва мечі зупинились у повітрі, за дюйм один від одного, ніби їх стримувала якась невидима сила. На екрані з’явилось повідомлення: «БИТВИ ГРАВЦІВ ПРОТИ ГРАВЦІВ ТУТ НЕ ДОЗВОЛЕНІ!»

Я зітхнув з полегшенням. (Значно пізніше я дізнався, що ключі не можна передавати. Ви не могли кинути його чи передати іншому аватару. І якщо в момент смерті ви володіли ключем, він зникав разом з вашим тілом.)

— Ось тобі й відповідь, — зауважила вона, посміхаючись. — Це все-таки зона без PvP. — Вона в повітрі намалювала мечем вісімку, а тоді плавно помістила назад у піхви на спині. Дуже круто.

Я заховав і свій меч, але без ефектних рухів.

— Галлідей, напевно, не хотів, щоб хтось змагався за право зіграти з королем.

— Так, — сказала вона, все ще посміхаючись. — На щастя для тебе.

— На щастя для мене? — відповів я, склавши руки на грудях. — Чому це?

Вона вказала на порожню платформу позаду мене.

— Тобі ж напевно дуже бракує очок здоров’я після битви з Асерераком.

Отже… якщо Асерерак перемагав у «Joust», потрібно було з ним битися. Добре, що я виграв. Інакше я би десь прямо зараз створював нового аватара.

— У мене достатньо очок здоров’я, — збрехав я. — Цей ліч був повним хирляком.

— Та невже? — сказала вона підозріло. — Я п’ятдесят другого рівня, і він майже вбивав мене кожного разу, коли я з ним боролась. Щоразу перед спуском сюди доводиться запасатися додатковими лікувальними зіллями. — Змірявши мене очима, вона додала: — Я також впізнала твій меч та броню. Ти отримав їх тут у підземеллі, а це означає, що вони кращі, ніж те, що твій аватар мав до того. Як на мене, ти виглядаєш як слабак низького рівня, Хуан Рамірес. Думаю, ти щось приховуєш.

Тепер, коли я знав, що вона не може на мене напасти, я роздумував чи не сказати їй усю правду. Чому б просто не помахати Мідним ключем перед нею? Але я вирішив, що краще цього не робити. Розумним ходом зараз було б попрямувати до Мідлтауна, поки я ще мав фору. Вона досі не має ключа і може не отримати його ще кілька днів. Якби я не мав за спиною багатогодинної практики в «Joust», один Бог знає, скільки спроб мені знадобилося б, щоб перемогти Асерерака.