Малий розреготався, радіючи успіху власного жарту, а потім помітив Філіпові ступні.
— Що в тебе з ногою?
Філіп інстинктивно спробував уникнути чужого погляду і заховав хвору ступню за здоровою.
— Я клишоногий, — пояснив він.
— Як це сталося?
— Так завжди було.
— Покажи-но.
— Ні.
— Ну й не треба. — З цими словами малий щодуху кóпнув Філіпа по гомілці. Кері такого не чекав і не зміг ухилитися. Він задихнувся від болю, але сильнішим за біль було здивування. Хлопчик не знав, чому Веннінг копнув його, і навіть не подумав поставити йому синець. До того ж хлопчик був менший за нього, а Філіп читав у «Особистому журналі хлопчика», що підло бити молодших. Поки Філіп гладив гомілку, з’явився третій хлопчик, і мучитель пішов до нього. Незабаром Кері помітив, що вони розмовляють про нього, і відчув, як обидва витріщаються на його ступню. Від цього йому зробилося спекотно і незручно.
А потім прийшли інші, одразу дванадцятеро хлопчиків, а потім ще кілька, і всі почали розповідати, що робили на канікулах і як чудово грали в крикет. Потім з’явилося декілька нових хлопчиків, і раптом Філіп виявив, що вже розмовляє з ними. Він соромився і нервував. Так хотілося бути приємним співрозмовником, але не вдавалося вигадати, що б такого сказати. Йому задавали безліч запитань, і Філіп охоче відповідав. Один хлопчик поцікавився, чи вміє він грати в крикет.
— Ні, — відповів він. — Я клишоногий.
Хлопчик подивився вниз і зашарівся. Філіп бачив, що його новий знайомий збагнув, що поставив недоречне запитання, але занадто соромився, аби вибачитися, тому просто ніяково дивився на нього.
11
Наступного ранку Філіп прокинувся від калатання дзвону і зачудовано оглянув свою спальню. А потім чийсь голос заспівав, і хлопчик одразу пригадав, де опинився.
— Вже прокинувся, Співаче?
Спальні в дортуарі відокремлювалися стінками з полірованої сосни, а замість дверей була зелена завіса. У ті часи люди не надто замислювалися про вентиляцію, тож вікна відчиняли лише вранці, коли провітрювали дортуар.
Філіп встав із ліжка й уклякнув, аби прочитати молитви. Ранок був холодний, і хлопчик трохи тремтів, але дядько навчив його, що Бог уважніше слухає ті молитви, які ти промовляєш у нічній сорочці, і не буде чекати, поки ти вдягнешся. Малого це не здивувало — Філіп уже почав розуміти, що створений Богом, якому подобаються поневіряння його прихильників. Помолившись, хлопчик умився. На п’ятдесят вихованців у школі були лише дві ванни, і кожна дитина купалася раз на тиждень. Решту часу доводилося митися у невеличкій чаші на умивальнику, який стояв у кожній спальні разом із ліжком та стільцем. Одягаючись, хлопчики радісно базікали, а Філіп всотував у себе кожнісіньке слово. Задзвенів черговий дзвінок, і всі кинулися вниз.
Діти позаймали свої місця на лавах із обох боків від довгих класних столів, а потім з’явився містер Ватсон у супроводі дружини та прислуги і теж сів. Директор виразно прочитав молитви, благаючи Бога своїм громоподібним голосом так, наче звертався особисто до кожного учня. Філіп напружено слухав його. Потім містер Ватсон прочитав один розділ із Біблії, і прислуга покинула клас. За мить неохайний юнак приніс дві величезні каструлі з чаєм, а потім повернувся знову з тарілками, на яких лежали хліб і масло.
Філіп мав вибагливий смак, і від товстих скибок масла на хлібі його одразу занудило, але побачивши, як інші хлопчики зішкрібають його, скористався їхнім прикладом. Усі привезли з дому в скриньках із іграшками тушковане м’ясо і таку-сяку їжу, а дехто отримував «додаткові» яйця та бекон, на чому непогано наживався містер Ватсон. Коли він запитав у містера Кері, чи повинен Філіп теж отримувати добавку, священик відказав, що, на його думку, хлопчиків не слід розбещувати. Директор охоче погодився — він теж вважав, що для підростаючого покоління немає нічого кращого за хліб із маслом, але деякі батьки наполягали на іншій їжі, надмірно балуючи своїх нащадків.
Філіп помітив, що ці «добавки» додають хлопчикам певного статусу, і вирішив написати тітці Луїзі і попросити, щоби йому теж їх замовили.