Філіп почув доброту в голосі містера Райса, і ридання застрягли в горлі.
— Я не дуже швидко ходжу, сер.
— Тоді я йтиму повільніше, — всміхнувся вчитель.
Хлопчикові припав до душі цей червонощокий чоловік із пересічною зовнішністю, який знайшов для нього добре слово. Раптом він зрозумів, що вже не почувається таким нещасним.
Але вночі, коли всі вкладалися спати і вже роздягнулися, зі своєї спальні вийшов хлопчик на прізвисько Співак і запхав голову до Філіпової кімнатки.
— Ну ж бо, подивимося на твою ногу, — наказав він.
— Ні, — відрубав Філіп і швиденько застрибнув до ліжка.
— Жодних «ні», — не вгавав Співак. — Ходи-но сюди, Мейсоне.
Хлопчик із сусідньої спальні визирав з-за рогу і, зачувши останні слова, одразу прослизнув усередину. Вони схопили Філіпа і спробували зірвати з нього ковдру та простирадло, але Кері міцно тримав їх.
— Чому ви не дасте мені спокій? — крикнув він.
Співак схопив щітку і почав гамселити нею Філіпа по пальцях, якими той вчепився у ковдру. Хлопчик скрикнув.
— А чому ти не покажеш нам спокійно свою ногу?
— Не хочу.
Філіп розпачливо стиснув кулак і вдарив хлопчика, який мучив його, але був у невиграшному становищі, і суперник схопив його за руку та почав її викручувати.
— Ой, не треба, не треба, — заскиглив Філіп. — Ти зламаєш мені руку.
— Тоді замовкни і покажи ступню.
Філіп схлипнув, а потім зітхнув. Хлопець знову викрутив йому руку. Біль був нестерпним.
— Гаразд. Покажу, — здався Кері.
Він витягнув ногу з-під ковдри. Співак досі не випускав його зап’ястя і зацікавлено розглядав потворну стопу.
— Хіба ж вона не огидна? — озвався Мейсон.