— А тепер, Кері, розкажи-но їм.
Гарні оцінки, які хлопчик отримував на цих уроках, іще більше розпалювали неприязнь містера Ґордона. Якось надійшла Філіпова черга перекладати, а вчитель сидів за столом, зиркаючи на нього, і скажено гриз великий палець. Він був готовий ось-ось вибухнути. Філіп почав тихенько відповідати.
— Не бурмочи! — крикнув учитель.
Хлопчикові здалося, наче щось застрягло у нього в горлі.
— Продовжуй! Продовжуй! Продовжуй!
Нахаба верещав щоразу гучніше. Із Філіпової голови вилетіло все, що він знав, і малий мовчки втупився у книжку. Містер Ґордон почав важко дихати.
— Якщо ти не знаєш, чому не скажеш про це? Знаєш чи ні? Ти чув, як ми аналізували текст минулого разу, чи ні? Чому мовчиш? Відповідай, йолопе, відповідай!
Класний керівник щосили вчепився у ручки крісла, наче намагався втриматися і не накинутися на Кері. Казали, що раніше він хапав учнів за горло і стискав, аж поки ті мало не задихалися. На чолі у Нахаби виступили жили, а обличчя потемнішало і лякало. Він просто збожеволів.
Ще вчора Філіп чудово знав увесь уривок, але сьогодні не міг згадати жодного слова.
— Я не знаю, — зітхнув він.
— Чому ти не знаєш? Тоді ми розберемо кожне слово і незабаром довідаємося, що ти насправді знаєш.
Страшенно блідий, Філіп мовчки стояв і трохи тремтів, схилившись над книжкою. Учителеве дихання стало хрипким.
— Директор каже, що ти розумний. Не знаю, як він зробив такі висновки. Різнобічні знання, — він шалено розреготався. — Не знаю, для чого тебе запхали до цього класу. Йолоп.
Слово йому сподобалося, і він щодуху закричав його:
— Йолоп! Йолоп! Клишоногий йолоп!
Після цього Нахабі трохи полегшало. Він побачив, як Філіп раптово зашарівся, і наказав йому принести «Чорну Книжку». Хлопчик відклав свого «Цезаря» і мовчки вийшов. «Чорна Книжка» була темним фоліантом, куди записували імена учнів і їхні провини, а якщо чиєсь ім’я опинялося там тричі, на непослуха чекали різки. Філіп пішов до директорового будинку і постукав у двері кабінету. Містер Перкінс сидів за столом.
— Можна мені, будь ласка, взяти «Чорну Книжку», сер?
— Ось вона, — відповів директор, киваючи в бік книжки головою. — Зробив щось, чого не слід було робити?
— Я не знаю, сер.
Містер Перкінс кинув на хлопчика швидкий погляд, але, нічого не відповівши, повернувся до своєї роботи. Філіп узяв книжку і вийшов. Через кілька хвилин після кінця заняття він приніс її назад.