— Скільки вам років?
— Незабаром тридцять.
— І як так сталося, що ви щойно отримали диплом?
— Я не йшов учитися на лікаря до двадцяти трьох років, а потім мені довелося перервати навчання на два роки.
— Чому?
— Через бідність.
Доктор Саус якось дивно на нього глипнув і знову занурився в мовчання. Повечерявши, він підвівся з-за столу.
— Ви знаєте, що тут за практика?
— Ні, — зізнався Філіп.
— Здебільшого рибалки та їхні родини. У мене тут шпиталь профспілки моряків. Раніше тут був лише я, але відколи місто намагаються перетворити на модний курорт, на стрімчаку оселився інший лікар. Заможні люди ходять до нього, а мені залишаються лише ті, хто взагалі не може заплатити за лікаря.
Філіп зрозумів, що суперник був болючим місцем доктора Сауса.
— Ви ж розумієте, що в мене немає досвіду, — нагадав він.
— Жоден із вас нічого не знає.
Не додавши більше жодного слова, він вийшов із кімнати і залишив Філіпа наодинці. Прийшовши прибрати зі стола, покоївка повідомила йому, що доктор Саус увечері приймає пацієнтів між шостою та сьомою годинами, тож на сьогодні робота вже закінчилася. Кері приніс зі своєї кімнати книжку, запалив люльку і влаштувався читати. Це було так приємно, адже протягом кількох останніх місяців він не читав нічого, крім медичних підручників. О десятій до кімнати зайшов доктор Саус і подивився на нього. Філіп ненавидів, коли доводилося сидіти, опустивши ноги, тож притягнув собі для них додатковий стілець.
— Схоже, ви вмієте зручно влаштуватися, — зауважив доктор Саус так похмуро, що це стурбувало би Філіпа, якби він не був у такому гарному гуморі.
У відповідь в очах Кері зблиснула усмішка:
— Ви ж не заперечуєте?
Доктор Саус знову витріщився на нього, але нічого не відповів.
— Що ви читаєте?
— «Перегріна Пікля». Смоллетта[338].