— І що ти відповіла? — поцікавилася місіс Ательні.
— Ох, я сказала, що не надто прагну виходити за когось заміж просто зараз. — Дівчина звично змовкла, замислившись. — Він так засмутився, що я запросила його в неділю до нас на чай.
Про таку подію Ательні міг тільки мріяти. Цілісінький ранок він управлявся, як гратиме роль суворого батька й повчатиме юнака, а діти від реготу мало не понадривали животи. Хлопець мав ось-ось з’явитися, аж раптом чоловік витягнув єгипетську феску і вперто зібрався її надягти.
— Візьмися за розум, Ательні, — сказала його дружина, вбрана у найкращу сукню — з чорного оксамиту, яка щороку ставала вужчою (адже її господиня щороку ставала огряднішою). — Ти позбавиш дівчинку всіх шансів.
Вона спробувала стягнути феску, але невисокий чоловічок вправно вислизнув із її обіймів.
— Руки геть, жінко! Ніщо не змусить мене зняти її. Хлопчина мусить одразу побачити, що збирається стати членом незвичайної родини.
— Мамо, дай йому спокій, — звичним байдужим тоном озвалася Саллі. — Якщо містер Дональдсон поставиться до цього не так, як слід, нехай забирається геть.
Філіп подумав, що на юнака чекає суворе випробування: Ательні у коричневій оксамитовій куртці, з пишним чорним бантом на шиї та червоній фесці був страхітливим видовищем для інженера-електрика, який нічого не підозрював. Коли хлопець нарешті прийшов, містер Ательні привітався з ним із палкою ввічливістю іспанського шляхтича, а місіс Ательні — природно й по-домашньому. Усі посідали на монастирські стільці з високими спинками за старий столик для прасування, і місіс Ательні налила чай з блискучого чайника, котрий додав цьому святові нотку чогось англійського і навіть сільського. Жінка власноруч спекла невелике печиво і поставила на стіл слоїк домашнього варення. У цьому старому будинку часів короля Якова чай подавали так само, як на фермі, і Філіпові це здавалося надзвичайно оригінальним і чарівним. Із якоїсь невідомої причини Ательні вбив собі в голову, що слід розповісти гостю історію Візантійської імперії (нещодавно він прочитав останні томи «Занепаду і падіння»[335]), тож, драматично витягнувши вказівний палець, узявся виливати в ошелешені вуха доньчиного кавалера ганебні історії про походеньки Феодори[336] та Ірини[337]. Чоловік розпинався і, багатослівно хизуючись, звертався до гостя, а мовчазний і присоромлений юнак лише кивав час від часу, щоби продемонструвати свій інтелектуальний захват. Місіс Ательні не звертала на Торпову балаканину жодної уваги і весь час переривала чоловіка, пропонуючи хлопцеві ще чаю або вмовляючи його з’їсти печиво з джемом. Філіп спостерігав за Саллі: вона сиділа, опустивши погляд, спокійна, мовчазна й уважна; а її довгі вії кидали на щоки чарівну тінь. Важко було сказати: смішить дівчину ця сцена чи вона хвилюється про бідолашного юнака. Вираз її обличчя залишався незбагненним. Проте в дечому можна було не сумніватися: інженер-електрик був золотоволосим, чисто поголеним і привабливим; він мав приємні правильні риси, чесне обличчя, високий зріст і гарну статуру. Кері не міг відігнати думку, що хлопець стане чудовою парою для Саллі, і раптом відчув заздрість до щастя, яке на них чекало.
Незабаром гість повідомив, що йому вже час. Саллі мовчки підвелася і провела хлопця до дверей. Коли дівчина повернулася, батько вибухнув від захвату:
— Ну, Саллі, цей твій юнак нам видався дуже приємним. Ми готові прийняти його у нашій родині. Влаштуємо заручини, а я напишу весільну пісню.
Саллі взялася прибирати чайне начиння. Батькові вона не відповідала, але раптом кинула на Філіпа швидкий погляд.
— А що ви про нього думаєте, містере Філіпе?
Дівчина завжди відмовлялася називати Кері «дядько Філ» (як це робили всі інші діти) чи просто «Філіп».
— Гадаю, ви будете страшенно чарівною парою.
Дівчина знову глипнула на нього і, ледь помітно зашарівшись, повернулась до свого заняття.
— Мені він здався дуже милим і ввічливим юнаком, — додала місіс Ательні, — думаю, з таким хлопцем будь-яка дівчина буде щасливою.
Кілька хвилин Саллі мовчала, і Філіп допитливо подивився на неї: можливо, дівчина розмірковувала над материними словами або замислилася про щось своє.
— Чому ти не відповідаєш, коли до тебе звертаються, Саллі, — трохи роздратовано поцікавилася мати.
— Мені він здався дурником.
— То ти не збираєшся за нього заміж?