— Будь ласка, сер, із її маленьким хлопчиком стався нещасний випадок, чи не могли б ви негайно прийти?
— Перекажи місіс Флетчер, що я йду, — крикнув доктор Саус.
Маленька дівчинка на кілька секунд завагалася і стояла, дивлячись на Філіпа та запхавши брудний палець до брудного ротика.
— У чому річ, дитинко? — поцікавився Філіп, усміхнувшись.
— Будь ласка, сер, місіс Флетчер питала, чи прийде новий лікар? — З амбулаторії почувся якийсь звук, і доктор Саус вийшов до коридору.
— То мною місіс Флетчер незадоволена? — прогарчав він. — Я лікував місіс Флетчер із того дня, коли вона народилася. То хіба я недостатньо вправний, щоб вилікувати її брудного шмаркача?
Якусь мить здавалося, що дівчинка ось-ось заплаче, а потім, гарненько все обдумавши, вона навмисно показала докторові Саусу язика і, поки він остовпіло стояв, щодуху кинулася геть. Філіп бачив, що це дошкулило літньому джентльменові.
— Ви маєте змучений вигляд, а шлях до Айві-лейн неблизький, — зауважив Філіп, намагаючись підкинути лікареві причину не йти туди самому.
Доктор Саус коротко буркнув:
— Той, хто звик ходити на двох ногах, дістанеться туди значно швидше, дідько забирай, ніж той, у кого є лише півтори.
Філіп почервонів і кілька секунд стояв мовчки.
— То ви хочете, щоб я пішов туди чи підете самі? — запитав він нарешті холодно.
— Який сенс у тому, що я піду. Вони хочуть бачити вас.
Філіп узяв свій капелюх і пішов до пацієнта. Коли він повернувся, було близько восьмої вечора. Доктор Саус стояв у їдальні, повернувшись спиною до каміна.
— Вас довго не було, — сказав він.
— Перепрошую. Чому ви не сідали вечеряти?
— Тому що вирішив почекати. Увесь цей час ви були у місіс Флетчер?
— Ні, боюся, що не весь. На зворотному шляху я зупинився, щоб помилуватися заходом сонця, і забув про час.
Доктор Саус не відповів, а слуга приніс смажені шпроти. Філіп узявся за них із відмінним апетитом. Раптом доктор Саус приголомшив його запитанням:
— Чому ви дивилися на захід сонця?