— Ну, правду кажучи, здається, він кумедний сварливий стариган. Агентства, що наймають працівників, більше не хочуть нікого туди відправляти. Доктор Саус каже все, що думає, а людям це не подобається.
— Але ви гадаєте, що його влаштує випускник? Зрештою, у мене немає досвіду.
— Він мав би радіти, що отримає вас у помічники, — дипломатично озвався секретар.
Філіп трохи поміркував. На наступні кілька тижнів у нього не було планів, і він зрадів можливості трохи заробити. Можна буде відкласти гроші на відпустку в Іспанії, яку він пообіцяв собі після закінчення практики в шпиталі Святого Луки чи якомусь іншому, якщо тут йому нічого не запропонують.
— Гаразд, я поїду.
— Однак вам доведеться вирушити в дорогу сьогодні ж по обіді. Це вас влаштує? Я негайно надішлю телеграму.
Філіп залюбки зробив би собі кілька вихідних, утім, він бачився із Ательні напередодні ввечері (бо відразу пішов до друзів, аби повідомити їм гарну новину), і насправді він не мав жодних причин, які заважали б йому поїхати негайно. Багажу в нього майже не було. Того ж вечора, за кілька хвилин до сьомої, він вийшов на вокзалі у Фернлі та взяв кеб до будинку доктора Сауса. Це був широкий низький поштукатурений дім, порослий диким виноградом. Кері відвели до консультаційного кабінету, де за столом сидів і щось писав літній чоловік. Коли покоївка впустила Філіпа, чоловік озирнувся. Він не підвівся і не прохопився жодним словом — просто дивився на гостя. Філіпа це приголомшило.
— Я думав, що ви на мене чекаєте, — сказав він. — Секретар зі шпиталю Святого Луки сьогодні вранці надіслав вам телеграму.
— Я на півгодини відклав вечерю. Хочете помитися?
— Хочу, — погодився Філіп.
Доктор Саус здивував його своїми чудернацькими манерами. Тепер він підвівся, і Кері побачив, що лікар був середнього зросту та худорлявий; його сиве волосся було коротко підстрижене, а великий рот так щільно стиснутий, що здавалося, наче вуст у нього немає зовсім; обличчя у доктора Сауса було чистенько поголене, але він носив коротенькі бачки, що робили важку щелепу ще квадратнішою. Лікар був убраний у коричневий твідовий костюм і білу краватку. Одяг висів на ньому так, наче його пошили для когось значно огряднішого. Усім своїм виглядом доктор Саус нагадував порядного фермера середини дев’ятнадцятого століття. Він відчинив двері.
— Тут їдальня, — пояснив він, вказуючи на двері навпроти. — Коли підніметеся на сходову клітку, першими праворуч будуть двері до вашої спальні. Як будете готові, спускайтеся сюди.
За вечерею Кері помітив, що доктор Саус розглядає його, але розмовляє мало і, вочевидь, не хоче слухати балачки свого асистента.
— Коли ви отримали диплом? — раптом запитав чоловік.
— Учора.
— Навчалися в університеті?
— Ні.
— Минулого року мій помічник відправив мені одного з цих університетських. Я наказав йому більше цього не робити. Мені не потрібні тут кляті паничі.
Знову запала тиша. Вечеря була геть невибаглива, але дуже смачна. Філіп зберігав зовнішній спокій, але всередині все аж кипіло від хвилювання. Йому страшенно лестило, що його взяли на посаду тимчасового помічника; він одразу відчув себе нарешті дорослим і розривався від безглуздого бажання ні з того ні з сього розреготатися. Що довше він думав про професійну гідність, то сильніше йому хотілося захихотіти.
Однак плин його думок несподівано перервав доктор Саус: