— Замовкніть, — кинув Чендлер.
На вікнах не було завіс, і ніч за вікном поступово почала світлішати — сонце ще не зійшло, але вже зазоріло. Чендлер боровся за життя молодої жінки всіма можливими методами, але життя вислизало з її тіла, і незабаром вона померла. Хлопчик, який був її чоловіком, стояв у ногах дешевого залізного ліжка, поклавши руки на бильця; він мовчав, але так зблід, що Чендлер кидав на нього занепокоєні погляди. Лікар боявся, що Гаррі зомліє: у нього посірішали губи. Повитуха голосно схлипувала, але хлопець не звертав на неї уваги. Поглядом він прикипів до дружини, а очі виказували зніяковілість. Він нагадував цуценя, покаране за незрозумілу йому провину. Коли Чендлер і Кері зібрали свої інструменти, лікар повернувся до Гаррі.
— Вам краще трохи полежати. Я бачу, що ви ледве тримаєтеся на ногах.
— Мені немає, де полежати, сер, — озвався хлопець, і від смиренності в його голосі краялося серце.
— Невже ніхто в будинку не дозволить вам трохи полежати?
— Ні, сер.
— Вони переїхали сюди минулого тижня, — пояснила повитуха. — Ще нікого не знають.
Чендлер незграбно повагався, а потім підійшов до хлопця і сказав:
— Мені шкода, що так сталося.
Він простягнув руку, і хлопець за звичкою глипнув на свою, щоб перевірити, чи достатньо чиста вона для рукостискання.
— Дякую вам, сер.
Філіп теж потиснув йому руку. Лікар наказав повитусі прийти зранку за свідоцтвом про смерть. Потім Чендлер і Кері вийшли з будинку і довго йшли мовчки.
— Спочатку такі випадки засмучують, правда? — нарешті озвався Чендлер.
— Трохи, — погодився Філіп.
— Якщо хочете, я скажу черговому, щоб до ранку вас більше не турбували.
— О восьмій моє чергування однаково закінчується.
— Скільки хворих у вас було?
— Шістдесят три.
— Це добре. Вам видадуть свідоцтво про практику.
Вони підійшли до шпиталю, і СА пішов подивитися, чи на нього, бува, ніхто не чекає. Філіп рушив далі. Напередодні цілий день було страшенно спекотно, і навіть зараз, рано-вранці, повітря здавалося густим. На вулиці було тихо. Філіпові не хотілося лягати спати. Його робота закінчилася, і поспішати не хотілося. Він трохи прогулявся, насолоджуючись свіжістю й тишею; потім вирішив піти подивитися з мосту, як над річкою займається новий день. Поліціянт на розі побажав йому доброго ранку. Він упізнав Філіпів портфель.