197-ма стаття Карного кодексу
На душі похмуро, неспокійно. Казав же товариш Артиков, що траплялися такі випадки, коли наклеп, обмова були сильніші за факти. Полковник навіть сина свого не пожалів, батька рідного не пожаліє, якщо той переступить закон…
Останні три дні комісія працює, не знаючи втоми. І «бідолашний» директор, і кухарі, і квадратний буфетник, як і раніше, правлять своєї: Кузиєв вимагав грошей, нам довелося дати їх — і квит!
Сьогодні на роботу не вийшло два члени комісії — загрипували. Полковник не тямить себе, хоч і сам нездужає, міряє вшир і вздовж свій кабінет і не втомлюється, дарма що подолав чималу відстань, нікуди не виходячи. Раптом він зупинився посеред кабінету, видно, набридло йому це заняття, й наказав:
— Нумо, поїхали!
— Куди?
— У кафе «Сама втіха». Є ідея! — урочисто вигукнув мій начальник. — Ти повинен побачити, як я взагалі працюю. Це буде тобі школою. У нашому ділі слід бути смирним, як ягня, а коли треба — хитрим, як лис, а вимагатимуть обставини — обернутися левом. Я тут знайшов ниточку: один з цієї банди ще не зовсім пропаща людина. Він зможе добряче нам допомогти.
Кафе щойно відчинили. Зала порожня, як берег моря перед припливом. Тендітна касирка знічев"я рівняла напилочком нігті. Пройшли в директорський закапелок.
Адилова на місці не було. Полковник звелів буфетникові покликати кухаря Ураза Хайдарова. Цей хлопчина дуже схожий на буфетника: товста, з жирними складками, пика, опуклі телячі очиці весь час бігають. Коли говорить, дивиться у стелю.
— Уразбаю, ти й досі наполягаєш на тому, що сказав учора? — одразу перейшов до діла полковник.
— Я сказав правду, — прочитав Уразбай зі стелі.
— А очі кажуть: «неправду».
— А ви доведіть, що неправду.
— Отже ти дав Кузиєву сто карбованців?
— Так.
— Яка у тебе зарплата?
— Вісімдесят карбованців.
— Зарплата — вісімдесят. А як у тебе того дня опинилося в кишені сто карбованців?
— Я їх складав.
— Хотів щось купити?
ebooksa