– Най тя Бог так простить, як ми тебе прощаємо! – в один голос відповів зібраний народ.
– Правди нема на світі: кождий туманить світ, ніхто Бога не боїться… Конець світа приходить… Один з другого кров ссе, ситий голодного не знає, багач мучить бідного, сильний ногами толочить слабого; яке тут може бути благословенство Боже? – щораз тихше говорив Гнат, а слухачі кивали головами.
– Чей єго Пан Біг простить! – говорили баби. – Трохи послабує та й вийде…
– То єму лиш така година прийшла була.
– Хто знає? Така річ любить завертати.
– Опадами приходить… А дурна Гриниха? Не тямите? Часами говорила як при розумі, а як зайшло на неї, то мало село не спалила.
– Жінку хотів різати…
– Хто знає, що ще з него буде?
– Єгомосць що скажуть?
– Що мають казати?
– Сповідь перед людьми зробив…
– Е, хто такому що зборонить…
– До ворожбитів ходив учитися примов.
– От не журіться чужими гріхами; у кождого своїх досить.
– Та я лиш так… Прийшло до слова…
Хворий опустив голову на подушки й лежав неподвижно: примкнені, запалі очі, бліде лице нагадували мерця. По хвилі зачав рушати губами і слабим голосом просився до хати. Люди перенесли його на постіль і потому зачали розходитися.
До вечора був хворий спокійніший і говорив цілком розсудно. Під вечір, коли сонце зайшло і рясна роса скропила землю, привиди почалися наново. Він бачив знов чотирьох євангелістів при постелі, просився в них, щоби його пустили зловити Шуличку, що лізе нага, коміть головою[93] на хрест, котрий стояв на найвищім місці Ялинки; коли ж євангелісти не хотіли пустити його, він вилаяв їх. Вони перекинулися в чортів, і він з розпукою вирвався з хати й мов несамовитий летів горі стежкою до старого, з перегнилим, скривленим перехрестям, хреста.
На крик жінки пустилися за ним сусіди в погоню і по довгій і впертій боротьбі привели хворого до хати.
Він рвався, кричав, плакав, молився; чорти визирали з усіх кутів, євангелісти опустили його, і він, лишений на власні сили, чувся немічним проти ворожої сили. В приступі розпуки пробував черепом,[94] що схопив з припічка, підрізати собі горло, але сусіди перешкодили, зв’язавши йому руки й ноги мотузами. З покаліченої шиї слизіла чорна, запекла кров.
Рада в раду, стало на тім, що треба хворого замкнути. Післали до війта, а той вислав поліціянта Гриня Куртого, щоби хворого спровадив і замкнув до арешту, що без вікон, лише з малими чотирикутними прорубаними продувами, зліплений з ялинових тертиць, стояв близь корчми на громадській пустині.
ebooksa