– Овва! – підсміхуючись, відповідає мужик.
Хворий лежав спокійно і шептав спаленими устами «старі отченаші».
– На сіонській горі. Росте зілє, де мені… – зачав молитися Гнат, але лайка і напір людей, що туй-туй не падали на постіль, перебивали йому в молитві. – Молитву не дадуть змовити… – зі злобою в голосі сказав хворий; по хвилі молився далі: – Там Мати Божа спочивала, свого Синка шукала…
– Гнатку, люди зійшлися, може би-сь сповідався? – похилившися д’ньому, пригадував хворому мужик‚ що стояв у головах.
– Може, єго Пан Біг любий простить, – охкали баби.
– Сину мій возлюбленний!
– Снив ми ся сон пречуденний… – голосно промовив Гнат і зачав розглядатися по людях.
В першім ряді стояв війт з присяжними; піт густими каплями котився з їх лиць.
– Іроде лукавий! Що-сь витріщив очі на мене? – поглядаючи на війта і його товаришів, говорив Гнат. – Кров людську ссете, поля свої шарварком обробляєте; хто з бідних не хоче вам панщину робити, фантуєте… Прийшли-сте дивитися на мою муку?
Між народом зашуміло, як в улию, коли пасічник підкурить порохном: на всіх лицях видніла скрита радість і пробуджена злоба.
– Добре єму вповів! – шепнув мужик, що перед хвилею мав з війтом перепалку.
– То правда, то правда, – чути було голос із-під вікна.
– З громадського лісу багачі возять, а бідному кимачка не дадуть, – говорили мужики в сінях голосно.
Старшина громадська стояла ні в сих ні в тих.
– Муку велику приймаю з Божої руки; нечиста сила перла на мене всю ніч… Що я видів? Що я перетерпів?… Сила Божа помогла мені не датися єму. Нагорода за муку в Божих руках, – говорив хворий, а всі підіймались на пальцях вгору, щоби побачити його. – Виведіть мене з хати, – попросив він.
В хаті пішла суматоха. Люди тиснулися, виходячи з сіней і з хати на подвір’я. Коли вже настільки проглотилося, що було вільне місце, підвели два мужики хворого з постелі. Він був блідий як смерть; чорне волосся побільшувало ще блідість, лише рана за вухом і знаки на шиї червоніли. Очі його були тусклі, а руки з синіми обручками на згибах, мов граблі, опустилися по боках.
Звільна вели, а майже несли хворого через хату, через сіни і посадили на подвір’ї на купці соломи, накритій кожухом, і обложили з боків і ззаду подушками, щоби міг усидіти.
Люди обступили його тісним кругом; кождий шукав вищого місця, щоби подивитись на нього, лиш війт з присяжними відступив і стояв осторонь, коло плота.
– Як гадаєте, пане начальнику? – питав один присяжний.
– Та що маю гадати? Вар’ят… – відповів начальник.
ebooksa