Попри спеку Рутині передпліччя вкрилися гусячою шкірою. Дівчина почекала, доки хлопець наблизиться, а тоді вискочила на дорогу й несамовито замахала над головою руками. Ілля її помітив, але не впізнав, і замість того, щоб загальмувати, почав оминати, виїжджаючи на ліву смугу.
Ні, ні, ні!
Руті здалося, ніби нутрощі обростають кригою. Дівчина замахала ще несамовитіше. Ілля озирнувся через плече, переконуючись, що позаду немає машин, а тоді узяв лівіше й опинився за метр від розділювальної смуги. Він був у окулярах, однак не впізнавав Руту! «Кретин підсліпуватий! – шугнуло в мозку. – Наступного разу перед тим, як сісти на велик, прикручуй до голови бінокль!»
Вона вискочила ще далі на дорогу й очманіло загорлала:
«Стій! СТІЙ! – неначе регулювальник, обома руками вказуючи на тротуар. – Геть з дороги!»
Ілля вдарив по гальмах – шини сухо зашурхотіли, лишаючи на асфальті вузькі чорні сліди, – і викрутив кермо праворуч. Велосипед вилетів на тротуар, і хлопець тільки дивом не загримів долу. Він вчасно скинув праву ногу з педалі, відштовхнувся нею від бордюру, а тоді ще кілька метрів проскакав на ній з перехнябленим велосипедом поміж колінами, аж поки не зупинився.
«Що за?..» Він відстібнув і зняв шолом. Поправив окуляри.
Рута прожогом забралася з дороги, підбігла до хлопця й бовкнула перше, що спало на гадку:
«Ти як?»
Серце билося в істеричному нападі.
«Це ти?» – його очі розширилася. Ілля нарешті впізнав її.
«Ага, я, – захекано покивала Рута. – Привіт».
«Ти чого? – Він мотнув головою на дорогу. – Що на тебе найшло?»
«Просто тебе побачила. Хотіла…»
Дівчина недоговорила. Повз них на шаленій швидкості промчав брудно-білий універсал на польських номерах. Швидкість була запаморочливо великою. Здійнятий автомобілем потік повітря розметав Рутине волосся, а Іллю змусив до краю напружити передпліччя, щоб утримати велосипед.
«Ти бачила?» Хлопець провів машину вдавано сердитим поглядом, бо голос звучав безтурботно.
«Так».
Ще б пак таке не побачити.
«Скажи, козел? – Він глянув на дівчину та промовив: – Ти, типу, врятувала мене». Ось тільки говорив Ілля несерйозно: його очі були холодними та відстороненими.
Хрін там, телепню, – подумала Рута, – я щойно витягла тебе з того світу.