Поки вона приймала душ, Інді приготувала обід – молоду картоплю із сардельками та салатом із зелені. Руті знадобилося чверть години, щоби привести себе до ладу. Вони всілися за стіл і їли в цілковитій тиші, втупившись очима в тарілки. Рута не була голодною, але не хотіла ображати сестру, тож з’їла все до крихти. Інді швидко прибрала зі столу та понесла посуд на кухню. За хвилину повернулася, склала руки на грудях і, опустившись на скрипуче ліжко, спрямувала важкий погляд на молодшу сестру.
Рута вилізла на ліжко навпроти (на ньому був тільки матрац), підігнула ноги під себе, стулила докупи долоні й довго розгойдувалася, перш ніж запитати:
– Що ти тут робиш?
Очі Індії затуманилися. Шумно зітхнувши, вона згорбилася, ніби невидимий стержень, який примушував її тримати спину рівною, а голову високо піднесеною, розм’як і зігнувся, і Руті здалося, наче всередині її сестри ось-ось щось надірветься і вона обізветься, а може, навіть кинеться й ухопить її в обійми, та це тривало лише мить. Менш ніж за секунду погляд Індії загострився, і вона вороже відрізала:
– Це не твої справи. Чого ти тут?
Рута припинила розгойдуватися. Ковтнула слину.
– Багато всього сталося відтоді, як ти поїхала. І те, що я розкажу, для тебе, напевно, звучатиме, м-м… – дівчина прикусила губу, зважуючи, як би уникнути слова «неправдоподібним», – звучатиме дивно. Але я прошу тебе дослухати до кінця.
І вона почала розповідати. Про яскраві сни першого та другого типів і про відчуття дежавю після них; про загибель Якова Демидовича та дивну поведінку Анни Ігорівни; про власне самогубство й про те, як після повернення з реанімації сновидіння стали усвідомленими, а минуле почало змінюватися. Дівчина згадала, як стіни в її кімнаті зробилися чорними, описала зустріч із Яковом, якого вважала мертвим (який, власне, і мав бути мертвим), і нарешті переповіла сестрі вчорашню розмову з Анною. Завдяки підготовці перед другою зустріччю з Русецьким, Рута знала, що й за чим казати, та попри це кілька разів затихала, з подивом виявивши, що усвідомлено говорити правду іноді важче, ніж на ходу вигадувати брехню.
Її монолог тривав годину, і весь цей час Рута намагалася не затримуватися поглядом на обличчі сестри. Зрештою вона вмовкла та несміливо, спідлоба подивилася на Індію.
Сестра витріщалася на неї, начебто риба з акваріума.
– Ти заради цього до мене приїхала?
– Ну… так.
– Нічого кращого не могла вигадати? – Рута не відводила очей від зневажливо вигнутої складки рота й мовчала. – Я не знаю, що тобі відповісти. Я думала, ми розмовлятимемо про Іллю. Про нас. А ти… – Інді скривилася. – Чорна кімната? Блін, вона вже три роки чорна!
– Ти мені не віриш… – розчавлено видихнула Рута.
Світ немовби потьмянів, і на око набігла перша сльоза. У пам’яті зринули якось почуті від Індії слова…
(ти моя сестра, і що б я не робила, це не зміниться)
…а наступної миті з дивним відстороненням усвідомила, що тепло від них, яке до цього моменту зігрівало її, раптом почало згасати. Інді штрикнула її палаючим, колючим поглядом.
– Звісно, я тобі не вірю, – промовляла вона таким тоном, неначе записувала голосове повідомлення. – Навіть якби вірила, мене це не обходить. Я вже казала: так, колись ми були нерозлийвода, але тепер я сама по собі, а ти сама по собі.
У свідомості Рути спливли болісні спогади про чи не єдиний за багато років випадок, коли вони серйозно посварилися. Індія щойно приїхала з навчання, сім’я зібралася за столом, і батько завів мову про вакцинацію. За день до того у Григорового хрещеника народився син, і батько маляти вагався, чи вакцинувати його. Чверть години Григір розводився про отруйний вміст усіх вакцин, про коктейль з алюмінію, ртуті та формальдегідів, про те, що ефективність вакцинації не доведено, і зрештою завершив упевненим: Бог і сам про все подбає. Незадовго до того про вакцинацію розповідали на основах здоров’я, тож Рута знала: все, що нагородив батько, – нісенітниця. Дівчина кидала промовисті погляди на сестру, проте Інді наче води в рот набрала. Після вечері Рута дорікнула сестрі. Інді огризнулася, мовляв, ти також мовчала, на що Рута заперечила, що вона просто школярка, а її сестра – майбутній лікар, чия робота, зокрема, полягає в тому, щоби переконувати людей, що вакцинація потрібна. Інді образилася так, що вони не говорили до обіду наступного дня.
Рута пригадувала, як думала тоді, що Інді більше ніколи до неї не озветься, і зараз у її грудях проростала така сама болісна важкість, підсвідомий страх, що точку неповернення вже пройдено.